Вступ
21 лютого 1913 року Росія святкувала 300-річчя царювання Дома
Романових. 300 років тому, 21 лютого 1613 року, на московський престол
Земським Собором був обраний шістнадцятирічний боярин Михайло Федорович
Романов, якому призначено було стати родоначальником нової династії. За
роки правління Государів Дома Романових держава московська стала великою
Російською імперією, що розкинулася від берегів морів Білого, Чорного і
Балтійського до Тихого океану.
Династія Романових дала Росії багато видатних державних діячів,
будівельників великої Російської держави: Олексія Михайловича і Петра
Великого, Катерину II і Олександра I Миколу I, Олександра II і Олександра
III. У їхньому ряду гідне місце займає й останній російський імператор -
Микола II, старший син імператора Олександра III і імператриця Марії
Федорівни, дочці датського короля Христіана IX. Він вступив на престол 21
жовтня 1894 року після смерті свого батька Олександра III.
Час царювання Миколи II став періодом найвищих в історії Росії темпів
економічного росту. За 1880-1910 р.м. темпи росту продукції російської
промисловості перевищували 9% у рік. По цьому показнику Росія вийшла на
перше місце у світі, випередивши навіть Сполучені Штати Америки. По
виробництву найголовніших сільськогосподарських культур Росія вийшла на 1
місце у світі, вирощуючи більш половини виробленої у світі жита, більш
чверті пшениці, вівса і ячменя, більш третини картоплі. Росія стала
головним експортером сільгосппродукції, перший "житницею Європи". На її
частку припадало 2/5 усього світового експорту сільськогосподарської
продукції.
Успіхи в сільськогосподарському виробництві постали результатом
історичних подій: скасування кріпосного права в 1861 році Олександром II і
Столипінської земельної реформи в роки правління Миколи II, у результаті
якої в руках селян виявилося більш 80%1 орних земель, а в азіатській
частині - майже вся. Площа ж поміщич’їх земель неухильно скорочувалася.
Дарування селянам права вільно розпоряджатися своєю землею і скасування
общин мало величезне державне значення, користь якого, у першу чергу,
усвідомлювали самі селяни.
Самодержавна форма правління не перешкоджала економічному прогресу
Росії. По маніфесту 17 жовтня 1905 р. населення Росії одержало право на
недоторканість особи, свободу слова, преси, зборів, спілок. У країні росли
політичні партії, видавалися тисячі періодичних видань. Вільним
волевиявленням був обраний Парламент - Державна Дума. Росія ставала
правовою державою - судова влада була практично відділена від виконавчої.
1.Династія Романових
1.1 Михайло Федорович
(12.07.1596 - 13.02.1645)
Михайло Федорович - основоположник царсько-імператорської династії
Романових, перший російський цар із боярського роду Романових. 21 лютого
1613 року Земський собор обрав шістнадцятирічний Михайло Романова государем
всієї Русі. 11 липня 1613 року в Успенськом соборі Кремля Михайло вінчався
на царство і вступив на Московський престол. У 1625 році він прийняв титул
самодержця Всеросійського. До воцаріння на Московському престолі Михайло
разом із своєю матір'ю - великою черницею Марфою жив у костромській вотчині
Романових - селі Домнине. Проте трохи пізніше Михайло Романов укрився від
можливих переслідувань у костромському Ипат’євском монастирі. Тут він і
дізнався про те, що обраний російським царем. Початок царювання Михайло
була нелегким - значна частина країни усе ще знаходилась поза контролем
уряду. Тільки в 1614-1616 р. були розгромлені козацькі розбійницькі загони
3аруцького, отаманів Мазуна і Литовського, що розоряли і без того виснажену
держава. Перед російським царем стояла задача закінчення військових дій із
Польщею і Швецією. Шведська інтервенція, що почалася в 1609 році, була
припинена висновком Столовського миру (1617 р.), у результаті якого
Московська держава загубила вихід до Балтійському моря. У 1618 році в селі
Деуліно Росія уклала з Річчу Посполитой перемир'я на 14 років і 6 місяців.
За умовами цього перемир'я був зроблений обмін полоненими, у числі яких був
і батько царя митрополит Філарет. Пізніше цар спробував повернути захоплені
поляками території, але війна з Польщею в 1632-1634 р. закінчилася поразкою
Російської держави, і Поляновський мир 1634 року закріпив за поляками
споконвіку російські землі. Перші роки правління Михайла Романова пройшли
в обстановці майже безупинної діяльності Земських соборів - тут
обговорювалися майже всі найважливіші проблеми держави. Цар Михайло
Федорович був молодий і недосвідчений і до 1619 року країною правила велика
стариця Марфа і її рідня з бояр Салтикових. Пізніше влада в країні перейшла
в руки батька царя - патріарха Філарета, що носив титул Великого государя.
Державні грамоти того часу писалися від імені государя царя і святійшого
патріарха Московського і всієї Русі. Після закінчення Смутного часу
знадобилося багато зусиль, щоб відновити розорену країну. Для розвитку
різноманітних промислів у Росію на пільгових умовах були запрошені іноземні
промисловці - "рудознатци", зброярі, ливарі. Так, у 1632 році голландський
купець Вініус одержав дозвіл побудувати в Тулі завод для відливу гармат і
ядер. У 1627 році урядом царя Михайла були початі заходи для обмеження
влади воєвод на місцях. Воєвода в той час був "і цар, і Бог", і людям ніде
було шукати захисту від сваволі місцевої влади , що царює всюди. У 1642
році було покладене початок військовим перетворенням. Іноземні офіцери
навчали російських "ратних людей" військовій справі, і в Росії з'явилися
"полки іноземного строю": солдатські, рійтарські, драгунські. Це був перший
важливий крок до створення регулярного національного війська в Росії.
Михайло Федорович помер 13 липня 1645 року від водяної хвороби у віці 49
років. Він похований в Архангельськом соборі Кремля.
1.2 Олексій Михайлович (Найтихіший)
1629 - 30.01.1676)
13 липня 1645 року російським царем став старший син Михайла
Федоровича царевич Олексій. Олексій Михайлович був одним з
найдосвідчинійших людей свого часу. Він самий писав і редагував багато
указів і першим із російських царів став власноручно їх підписувати.
Олексій Михайлович склав "Уложение сокольничья пути", пробував писати свої
спогади про польську війну. Лагідний і релігійний, він був надзвичайно
любимий народом, що дав йому прізвисько Найтихішого. У перші роки свого
царювання Олексій Михайлович мало брав участь у державних справах. Державою
управляли вихователь царя боярин Б.І.Морозов і тест царя І.Д.Милославський.
Політика уряду Морозова, спрямована на посилення фінансового гніту,
беззаконня і зловживання Милославського викликали народне обурення. Слідом
за Московським повстанням (червень 1648 року), результатом якого стало
відсторонення глави уряду Б.І.Морозова від державних справ і заслання його
в Кирило-Белозерський монастир, спалахнули повстання в південноросійських
містах і в Сибіру; а в 1650 році відбулися хвилювання в Новгороді і Пскові.
У 1649 році Олексій Михайлович самий прийнявся за справи правління. По
його особистій указівці був складений звід законів - Соборне Укладення
(1649 р.), що задовольнило основні вимоги верхівки посаду і дворян. Маючи
нужду у надійному раднику, цар наблизив до себе патріарха Никона. Він
надавав Никонові довіру і доручав керування державою на час своєї
відсутності в столиці. Церковні реформи, проведені Никоном, постали
причиною виникнення в країні різноманітних релігійних течій, послідовники
яких не визнавали офіційну церкву. Згодом їх стали називати розкольниками.
Втручання, що зростає, Никона у внутрішню і зовнішню політику держави під
тезою "священство вище царства" викликало розрив патріарха з царем.
Прямуючи улагодити систему наказів і обмежити вплив боярської аристократії
на державні справи, цар створив спеціальний наказ "великого государя
таємних справ". За словами сучасника, "улаштований той наказ при
теперішньому царі для того, щоб його царська думка і справи здійснювалися
по його бажанню, а бояре і думні люді ні про що не відали". Уряд Олексія
Михайловича заохочував промислову діяльність, підтримував вітчизняне
купецтво, захищаючи його від конкуренції іноземних торговців. Були прийняті
Митний і Новоторговий статути, що сприяли розвитку внутрішньої і зовнішньої
торгівлі. Самим значним досягненням зовнішньої політики того часу постало
возз'єднання України з Росією, проголошене 8 січня 1654 року гетьманом
України Богданом Хмельницьким на Переяславської Раді. Проте ця подія стала
причиною ще однієї російсько-польської війни, що продовжувалася 13 років -
до 1667 року і скінчившоюся Андрусовським перемиррям. У царювання Олексія
Михайловича Московська держава розширила свої межі не тільки на південний
захід (отримавши лівобережну Україну і Білоруські землі), але і далеко на
схід і на південь. Царі Кахетії і Имеретії, пригнічені турками і персами,
просили про московське підданство. У західної Сибір козаки перемогли
нащадків хана Кучума. Російськими землепрохідцями була відкрита східна
Сибір. В роки правління Олексія Михайловича в Росії починалися спроби
створення перших військових кораблів і почалося формування постійної армії
"нового ладу" із добровольців, що заклала основу майбутньої системи
рекрутських наборів. У цей час були жорстоко придушені народні повстання в
Москві - Соляной бунт (1648 р.) і Мідний бунт (1662 р.) і селянська війна
1670-1671 р.під предводительством С.Т.Разіна. Олексій Михайлович помер 30
січня 1676 року у віці 47 років. Він похований в Архангельськом соборі
Кремля.
1.3 Федір Олексійович
(30.05.1661 - 27.04.1682
У 1675 році Олексій Михайлович оголосив свого сина Федора спадкоємцем
престолу. Рік через, 30 січня 1676 року Федір Олексійович став государем
всієї Русі. 18 червня 1676 року він був коронований в Успенському соборі
Московського Кремля. Федір Олексійович був вихованцем знаменитого
богослова, вченого і поета Сімеона Полоцького. Він добре знав латинський,
вільно говорив і читав польською мовою. Федір захоплювався віршуванням і
під керівництвом Сімеона Полоцького переклав на вірші Псалми 132-й і 145-й.
Федір Олексійович за шість років свого царювання не зміг проявити належної
самостійності. Влада при ньому була зосереджена в руках його родичів по
матері бояр Милославських. У 1680 році цар Федір наблизив до себе
постельнічьйого Б.М.Язикова і стольника А.Т.Лихачова, що стали його
радниками в державних справах. У 1682 році на церковному соборі були
засновані нові єпархії і прийняті міри для боротьби з розколом.
Найважливішою подією царювання Федора Олексійовича стало знищення в 1682
році місництва, що давало можливість просування по службі не дуже знатним,
але освіченим і заповзятливим людям. У цей час були створені комісії з
виробітку нової системи податей і "ратної справи". Федір Олексійович видав
указ проти розкоші, у якому для кожного стану встановлювався не тільки
одяг, але і число коней для виїзду. У останні дні правління Федором
Олексійовичем був складений проект про заснування в Москві Слов'яно-греко-
латинської академії і духовного училища на 30 чоловік. В роки правління
Федора Олексійовича продовжувалася війна з Туреччиною і Кримським ханством
за Правобережну Україну. Гетьман Правобережної України Д.Дорошенко, що
боровся на стороні турок, намагався опанувати Лівобережну Україну, але в
1676 році під тиском російсько-української армії він капітулював і
присягнув на вірність Росії. У 1681 році війна з Туреччиною закінчилася
перемир'ям, укладеним у Бахчисараї. Федір Олексійович помер 27 квітня 1682
року у віці 22 років, не зробивши розпорядження щодо престолонаслідства.
Він похований в Архангельськом соборі Московського Кремля.
1.4 Іоанн V Олексійович
(27.08.1666 - 29.01.1696)
Цар Федір Олексійович не лишив заповіту про передачу престолу. Дітей у
Федора Олексійовича не було, і на престол претендували два брати - Іоанн і
Петро Олексийовичи. Іоанн Олексійович був п'ятим сином Олексія Михайловича
і його першої дружини Марії Іллівни Милославської. Царевичу Іоанну
виповнилося до цього часу 16 років, а царевичу Петрові - 10, і по
старшинству престол повинний був би перейти до Іоанна, проте бояре
побоювалися, що слабке здоров'я Іоанна не дозволить йому управляти країною.
Тому царем був проголошений Петро. Прихильники царевича Іоанн - царівна
Софія і родичі першої дружини Олексія Михайловича Милославські протестували
проти такого рішення. Щоб обурити спокій народу, вони заявили, що Іоанн
зрадницьки задушений прихильниками Наришкіних - родичів другої дружини
Олексія Михайловича. Спалахнуло стрілецьке повстання, у результаті якого
партія Наришкіних була розгромлена і царем був проголошений Іоанн
Олексійович, а царівна Софія - правителькою держави при неповнолітньому
Іоаннові. Боярська дума визнала це обрання з тим, щоб з Іоанном
Олексійовичем соцарював його брат Петро Олексійович. 25 червня 1682 року
відбулося вінчання на царство царів Іоанн V і Петра I Олексійович. Для
проведення обряду вінчання була виготовлена друга шапка Мономаха і
подвійний трон. Наришкіни були відсторонені Софією від державних справ і
цариця Наталя Кирилівна із сином Петром усамітнилася в коханим
підмосковному селі царя Олексія - Преображенському. Іоанн V у справах
управління державою не брав участь і перебував "у безперестанній молитві і
твердому пості". Так настало правління царівни Софії Олексіївни (1682-1689
р.). Цар Іоанн Олексійович був тяжко хворий і помер 29 січня 1696 року.
1.5 Петро I Олексійович (Великий)
(30.05.1672 - 28.01.1725)
Після смерті царя Федора Олексійовича десятилітній царевич Петро за
пропозицією патріарха Іоакима і на настійну вимогу Наришкіних був
проголошений царем в обхід свого старшого брата царевича Іоанна, але з 23
травня того ж року за вимогою бояр Милославських він був затверджений
3емським собором "другим царем", а Іоанн - "першим". 25 червня 1682 року
царі Іоанн V і Петро I вінчалися на царство. У зв'язку з молодістю царів
правителькою при них стала їхня старша сестра царівна Софія. До 1689 року
Петро cо своєю матір'ю Наталею Кирилівною жив у підмосковному селі
Преображенському, приїжджаючи в Москву тільки на час офіційних церемоній. У
Преображенському царевич займався військовими іграми зі спеціально для
цього сформованими "потішними військами", що стали згодом ядром російської
регулярної армії. У січні 1689 року на настійну вимогу матері Петро I
женився на дочці славетного боярина Євдокії Федорівні Лопухіної. У 1689
році бажаюча єдиновладдя Софія була відсторонена від влади й замкнута в
Новодівочий монастир. До 1694 року уряд Петра I очолювала його матір Наталя
Кирилівна. У 1696 році, після смерті Іоанн V, Петро став єдинодержавним
царем. Характерними чортами Петра були розум, воля, енергія, широта
поглядів, цілеспрямованість, допитливість, велика працездатність. Петро, не
отримавши належної освіти, учився все життя.Водночас Петро був
опришкуватий, жорсткий і безжалісний, особисто брав участь у катуваннях і
стратах. Цар не cчитался c інтересами і життям окремої особистості, не
зупинившись перед смертним вироком навіть власному сину Олексієві. У 1697
році цар спорядив "Велике посольство" у Європу і самий приєднався до нього
під ім'ям Петра Михайлова. У Пруссії цар навчався артилерійській справі й
одержав атестат вогнепального майстра. Вивчати кораблебудування Петро
направився в Голландію й в Амстердамі поступив робочим на Ост-Індську верф.
Під час перебування в Європі Петро оглядав фабрики, бібліотеки, слухав
лекції в університетах.У 1698 році цар спішно повернувся в Росію, тому що
була отримана звістка про нову змову Софії і повстанні стрільців. Під час
свого царювання Петро I провів значні реформи, спрямовані на подолання
відставання Росії від передових країн Заходу. У результаті реформ
державного апарата місце Боярської думи зайняв Сенат, заснований у 1711
році для управління всіма справами у випадку від'їзду государя. Колегії, що
відали господарським життям Росії й організовані по шведському зразку
замість складного і неповороткого апарата наказів, були підпорядковані
Сенату. Справи в колегіях вирішувалися більшістю голосів. У 1721 році Петро
затвердив Духовний регламент, що цілком підпорядкував церкву державі.
Патріаршество було скасовано, а для управління церквою заснований Святійший
Синод. Велике значення мала адміністративна реформа, що розділила всю Росію
на 8 (а потім на 10) губерній на чолі з губернаторами "щоб краще
придивлятися про грошові збори і всякі справи"1. 16 травня 1703 року на
однім з островів в устя Неви по розпорядженню Петра I почали будівництво
Петропавловської фортеці. Фортеця стала початком нового міста, названого
Петром на честь свого святого патрона Санкт-Петербургом. У 1712 році
Петербург став столицею Російської держави. Перетворення Петра I
торкнулися всіх сфер громадського життя: Указ про єдиноспадкування закріпив
дворянську власність на землю, у Табелі про ранги був установлений порядок
чиновиробництва військових і цивільних службовців не по знатності, а по
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
