Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі (“повинна” і “могла”).[47] Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.
У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.
Таким чином, на противагу думці М.Д. Шаргородського, боротьба зі злочинною необережністю в умовах науково-технічної революції зовсім не потребує відмови від суб’єктивного критерію необережності.[48]
Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який виключає кримінальну відповідальність за скоєне особою діяння. Про казус може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. Наприклад людина йшла по тротуару, підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння була тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа.[49]
Випадок – явище не рідкісне у слідчий і судовій практиці. Найчастіше про випадкові пригоди йдеться при розслідуванні кримінальних справ про виробничий та транспортний травматизм. І дуже важливим, на думку автора, є правильне розмежування між злочинною недбалістю та казусом, його правильне встановлення та неприпустимість кримінальної відповідальності особи внаслідок юридичної помилки при розмежування цих двох понять.
Так, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер. Вона настала внаслідок необережності самого Я.[50]
IV. Класифікація необережних злочинів. Особливості їх криміналізації.
Найважливіше кримінологічне і кримінально-правове значення має класифікація необережних злочинів у відповідності до сфери діяльності, в якій вони були скоєні. Така класифікація дозволяє виділити групи злочинів, специфічних за їх суспільною небезпекою і за механізмом скоєння, а тому потребуючих специфічних заходів по боротьбі з ними.
За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи: побутову і професійну.[51]
Побутова необережна злочинність, в свою чергу, поділяється на два види:
1) злочини, скоєні поза сферою дії і без використання технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки;
2) злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.
Професійна необережна злочинність розподіляється на три види:
1) злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки;[52]
2) злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності;
3) злочини, скоєні в процесі виконання службових[53] (керівних) функцій.
Таким чином, можна виділити чотири основних види необережних злочинів:
1) побутові необережні злочини, скоєні поза сферою дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.
Це, мабуть, самий малочисельний вид необережних злочинів. До нього відносяться вбивство з необережності (ст. 98 КК), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 105 КК), необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 90 КК).[54] Слід відмітити, що за вказаними статтями можуть кваліфікуватися і злочини, що відносяться і до інших груп, наприклад, у випадку коли вбивство з необережності або знищення майна скоєно в результаті недбалого поводження з технічними засобами. Процент цієї групи у загальній масі необережних злочинів невеликий.[55]
Вказаний вид необережності характеризується різноманітністю можливих негативних наслідків (для особи та для майна), і, що особливо важливо, різноманітністю способів їх спричинення, які навряд піддаються вичерпному визначенню. Вірогідність настання тяжких наслідків в побутовій сфері не стільки вже й велика – більшість актів необережної поведінки тут завершується сприятливо. В побуті, як правило, відсутні нормативно закріплені правила безпеки, до небагатьох виключень відносяться правила протипожежної безпеки. Слід також відмітити значну поширеність необережності в побуті, особливо не призвевшої до тяжких наслідків, і важкість її встановлення та доказування. Взагалі сфера побуту в меншому ступені, ніж будь-яка інша сфера, піддається соціальному контролю.
В силу таких особливостей склади побутової необережності конструюються як склади необережного спричинення шкоди без вказівки на способи її скоєння, і шкоди істотної. Так, необережне знищення або пошкодження майна карається лише в тому випадку, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, а саме заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди[56] (ст. 90 КК). В діючому КК України склад необережного легкого тілесного ушкодження не передбачений.
Цікаві також випадки, коли злочини з необережності в побуті скоюються у сукупності з умисними злочинами. Так, в ніч на 21 вересня 1998 року Я.В.М. у стані сп’яніння затіяв сварку зі своїми батьками Я.М.Г та Я.М.Д. в ході якої наносив їм удари. Батьки втекли з дому, а засуджений Я.В.М. самовільно взяв мисливську рушницю і почав стріляти по закритій двері з метою збити замок. В ході стрільби він поранив свою бабку громадянку Б., внаслідок чого їй були спричинені тілесні ушкодження, що призвели до втрати зору. Після цього Я.В.М. пішов гуляти по селу грубо і особливо зухвало порушуючи громадський порядок та суспільний спокій, час від часу здійснюючи постріли. Дії Я.В.М. були кваліфіковані Хотинським районним судом Чернівецької області за ч. 3 ст. 206 та ст.105.[57]
Специфіка вбивства з необережності полягає саме в його суб’єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Так, Верховний суд УРСР[58] визнав наявність злочинної самовпевненості в діях Т. що підключив огорожу складу – паркан з колючого дроту – до розетки електромережі з напругою 220 вольт. Громадянка К. під час пошуків своєї корови доторкнулась до паркану руками і була вбита. Т. передбачав можливість настання смерті від скоєних ним дій, так як вивісив спеціальне попередження. Однак розрахунок його, що люди можуть підійти до складу лише зі сторони дороги, де було вивішено попередження, був легковажним.[59]
Верховний Суд УРСР визнав наявність злочинної недбалості в діях П., який під час сварки вдарив кулаком в живіт С., в результаті чого той впав і, вдарившись головою об асфальт, вмер від отриманої травми. Суд мотивував це тим, що винний повинен був і міг передбачити можливість падіння потерпілого, який був п’яним, і настання від цього суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті.[60]
Необережне вбивство в результаті злочинної недбалості слід відрізняти від випадкового спричинення смерті в результаті казусу.
Так, Пленум Верховного Суду УРСР не знайшов наявності вбивства з необережності в діях Ж., визнаного винним в том, що намагаючись утримати рушницю, яку виривав в нього А., він випадково нажав на спусковий гачок, внаслідок чого виник постріл, яким А. був смертельно поранений. Пленум визнав, що смертельне поранення А. виникло випадково, при обставинах, коли Ж. не мав змоги передбачити і уникнути тяжких наслідків, тобто при відсутності вини з його сторони.[61]
2) необережні злочини, скоєні в сфері дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.
Це найбільш багаточисленна група необережних злочинів, вони частіше усього можуть скоюватися в процесі професійної діяльності. Однак в силу постійного наповнення технічними засобами побуту людини, ці злочини можуть скоюватися і в побуті. Крім того, громадяни, не пов’язані професійно з використанням технічних засобів, все частіше потрапляють в сферу їх дії, в силу чого їх необережна поведінка може призводити до порушення безпечної діяльності цих засобів і в результаті – до тяжких наслідків (наприклад, склад злочину передбачений ст. 217 КК, - порушення діючих на транспорті правил). Тому злочини даної групи можуть скоювати як особи, що самостійно використовують технічні засоби, так і особи, що знаходяться в сфері їхньої дії і зобов’язані співрозмірювати свою поведінку з правилами, що регулюють використання технічних засобів. Злочини цієї групи можуть бути передбачені як загальними складами необережних злочинів (ст. ст. 90, 98, 105 КК), так і спеціальними складами злочинів скоєних в сфері дії технічних засобів чи інших джерел підвищеної небезпеки (технічних злочинів). До останніх відносяться склади, передбачені, наприклад статтями 215, 2154, 217 і деякими іншими статтями КК. Загальною рисою цієї групи злочинів є те, що вони скоюються в сфері взаємодії “людина-техніка” і призводять до виходу технічних засобів з під контролю керуючого ним суб’єкта, що і призводить до небезпечних для суспільства наслідків;[62]
3) необережні злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності, однак без використання як технічних засобів, так і службових[63]
(управлінських) функцій.
До них відносяться злочини, в результаті скоєння яких шкода суспільству заподіюється неналежним виконанням або невиконанням суб’єктом своїх професійних обов’язків. Сюди відносяться: злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна (ст.91 КК), порушення ветеринарних правил та правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин (ст. ст. 157, 158 КК). порушення правил охорони ліній зв’язку (ст. 2051 КК).[64] Якщо суспільно небезпечні діяння, що відносяться до даної групи, не передбачені спеціальними складами, то можуть застосовуватись загальні склади необережних злочинів в залежності від характеру наставших наслідків. Наприклад, спричинення смерті хворому в результаті неналежного надання медичної допомоги лікарем кваліфікується за ст. 98 КК;
4) необережні злочини, скоєнні в процесі виконання службових
(управлінських).
До них відносяться такі злочини, як випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 147 КК), хоча суб’єктом цього злочину може бути як службова, так і не службова особа[65], халатність (ст. 167 КК). Останній склад може розглядатись як загальний для даної групи злочинів. А.Я. Светлов взагалі наголошує на тому, що халатність - це єдиний службовий злочин, який скоюється не умисно, а з необережності.[66] Тому автор даної роботи приділяє увагу саме цьому складу злочину. Небезпека вказаної групи злочинів за останній час істотно підвищилась. Це пояснюється ускладненням і підвищенням ролі сфери управління і життя сучасного суспільства, різким збільшенням об’єктів управління в умовах ринкової економіки, ускладненням зв’язків між ними. Тому боротьба з такими злочинами, як халатність необхідна для підвищення відповідальності службових осіб та рівня роботи усієї системи управління в країні.
Диспозиція ст.167 КК вказує, що невиконання, або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків відбувається внаслідок його недбалого або несумлінного до них ставлення.
Ця недбалість та несумлінність, характеризуючи об’єктивну сторону злочину, в певній мірі говорить і про суб’єктивну сторону злочину. Неможливо скоїти умисний злочин з-за недбалості або внаслідок несумлінності.
Але головне – психічне відношення винної особи до наслідків своєї діяльності характеризується необережністю.
Слід відмітити, що хоча прихильники змішаної вини і розрізняють при халатності психічне відношення винної особи до бездіяльності (або неналежно здійсненій дії) і наставшим злочинним наслідкам, але розглядають усе діяння в цілому, як скоєне з необережності.
“Суб’єктивна сторона халатності характеризується змішаною виною, - зазначає В.Ф. Кириченко… - Вина особи при халатності як службовому злочині у відношенні вказаних в законі наслідків завжди виражається у формі необережності. Халатність як кримінально каране діяння повинна бути охарактеризована, як необережний злочин”.[67]
Особливий різновид необережності, що виходить, однак, за рамки необережної злочинності, складають умисні злочини, ускладненні необережно спричиненими тяжкими наслідками: умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягнуло смерть (ч. 3 ст. 101 КК), незаконне
проведення аборту, що потягнуло смерть потерпілої (ч.3 ст. 109 КК), і т.д. В цих випадках має місце складний злочин – відповідне умисне діяння і необережне спричинення смерті.[68]
Висновки
Отже завершуючи написання даної роботи, автор вважає за потрібне вивести декілька важливих висновків виходячи з структури та змісту роботи.
Отже, необережна злочинність – це частина більш широкого поняття – злочинності, самостійний елемент її структури.
Нажаль, внаслідок нерозробленості проблеми необережності в філософському і соціологічному планах правові науки позбавлені можливості позичати в них основні ознаки необережності. Скоріше навпаки, філософам і соціологам слід звернутись в цьому питанні до положень і висновків правових наук, передусім науки кримінального і цивільного права.
Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності[69], хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.
Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Такої думки і зараз притримується більшість вчених юристів.[70] Виходячи з цього ж в літературі обговорюється питання про можливість караності “безнаслідкової” необережності, тобто за необережне створення небезпеки спричинення шкоди.
Позиція щодо існування відповідальності за необережні злочини тільки при реальному настанні результату, хоча і заснована на редакції ст. 9 КК[71], навряд чи може бути визнана беззастережною. До того ж вона заперечує факт існування в кримінальному законодавстві необережних злочинів з формальним складом. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).[72]
Існує і протилежна точка зору. Ряд авторів вважають, що встановлення відповідальності за необережні злочини в залежності від наставших наслідків невірне, не забезпечує досягнення цілей покарання, що більш вірним буде встановлення караності необережного поставлення якогось блага в небезпеку.[73]
В принципі, автор згідний з даною позицією, і здається необхідним встановлення загальних ознак об’єктивної підстави кримінальної відповідальності як за умисний, так і за необережний злочин. При формулюванні положення про необережні злочини закон повинен ясно виражати, що санкція застосовується за скоєння суспільно небезпечного діяння і відповідальність слід покласти на особу не тільки тоді, коли діяння призвело до виникнення шкоди, але й тоді, коли воно породило лише небезпеку такого.[74]
Між тим в плані визначення єдиних ознак необережного злочину на зразок поняття умисного злочину кримінальне законодавство містить недоліки. А саме воно практично виводить з форми необережної вини, ще дві – злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Причина – знов таки в критерії оцінки необережного злочину – у відношенні винного до наставшого (чи такого що повинен настати) негативного суспільно небезпечного результату. На думку автора можливо знайти інший критерій визначення необережного злочину та його ознак, що практично і становить зміст даної бакалаврської роботи, та запропонувати нове визначення необережного злочину, що вирішило зразу б декілька проблем: проблему точного і правильного визначення, з метою встановлення істини, злочинної самовпевненості і недбалості, проблему кваліфікації і криміналізації необережних злочинних діянь. Критерій же розмежування злочинної самовпевненості і недбалості носив би факультативний характер і слугував би лише меті повного і всебічного визначення злочинної необережності. В цьому випадку не було б необхідності в кожному конкретному випадку розмежовувати злочинну самовпевненість і недбалість, а звідси криміналізація і кваліфікація цих діянь набагато б спростилась. Практично, це головна, якщо не єдина проблема доктрини необережної вини в українському законодавстві.
Автор структурою та змістом роботи намагався показати, наскільки розгалужена та неузгоджена проблема необережної вини в вітчизняному кримінальному законодавстві та науковій літературі. Наскільки необхідна спрямована наукова розробка цієї проблематики.
Отже, Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі (“повинна” і “могла”).[75] Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.
Страницы: 1, 2, 3, 4
