МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ
Кафедра Фінансів
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
“Історія економічних вчень”
Питання: №9, №18, №27
Виконав:
Студент 4 курсу
Спеціальності “Фінанси та кредит”
Група 42 – Ф
Заверюха А. М.
Викладач:
Сірко А. В.
м. Вінниця
2002 рік
ПЛАН
Вступ
9. Зародження класичної буржуазної політекономії у
Франції. Економічні погляди П. Буагільбера
18. Подальша вульгаризація буржуазної політекономії (30-50 р. XIX ст.). Економічні
погляди Сеніора, Кері
27. Макроекономічна модель Кейнса. Трактування
Кейнсом причин порушення рівноваги
капіталістичної економіки
Висновки
Список джерел та використаної літератури
Наука, яка закладає основи фаху будь-якого комерсанта-бізнесмена, приватного підприємця, бухгалтера-економіста і фінансиста, банківського працівника та ревізора-податківця, аудитора, спеціаліста страхової справи, менеджера та митника називається політичною економікою. Цю науку можна назвати базовою наукої для всіх інших економічних наук, які вивчають розиток суб(єктів господарської діяльності на мікрорівні (в рамках однієї неподільної господарської одиниці) або загалом – на макрорівні (в рамках діяльності всіх галузей народного господарства). Політична економія дуже тісно пов(язана з такими науками як статистика, економічна статистика, фінансова статистика, економетрія, науками податкової, митної, банківської, казначейської, фінансово-кредитної справи, фінансового та економічного аналізу, аідиту та бухгалтерського обліку. Економічні знання для вище названих наук являються базовими.
Спеціалістам, які повинні працювати в різних областях української економіки, яка стала на рельси розвитку ринкових відносин потрібні глибокі економічні знання. Щоб вплинути на економічні процеси в країні нам потрібно мати цілий багаж знань в області фінансів, грошей, банківської та кредитної системи, розуміти та проникнути в таємницю походження, примноження, розподілу та використання національного багатства, досягнення належного економічного процвітання, зрозуміти складні та непередбачені ситуації в комерційній діяльності, механізми економічних явищ та процесів в масштабах свого підприємства і в маштабах всієї країни та світу.
Тверді економічні знання додають впевненності у здійсненні комерційної підприємницької діяльності, допомагають правильно безпомислково прийняти необхідні рішення та визначають правильну поведінку суб(єкта господарської діяльності у вирі постійної зміни та недосконалого законодавства, надмірного податкового тиску інших економічних хвороб, які суттєво впливають на результати господарської діяльності.
Як будь-яка наука економічна теорія (політична економія) пройшла свою еволюцію. Економіка – це основа життя людина та всьго суспільства. Вона поділяється , по-перше на галузеву (економіка промисловості, сільського господарства,транспорту, будівництва тощо), по-друге функціональну (економіку праці, фінанси, кредит, бухгалтерський облік, прогнозування, маркетинг тощо), по-третє, міжгалузеву (демографія, математичні методи економічних та фінансових досліджень, економічна кібернетика, теорія управління та менежмент, та інше, без якого повноцінна господарська діяльність неможлиа та недоцільна).
Політична економія, яка розвивається вже декілька століть постійно змінюється та корегується в залежності від умов розвитку суспільства, різних політичних, соціальних та інших чинників, які суттєво впливають на розвток економіки.
Щодо величезного значення політичної економії з самих давніх часів говорять висловлювання різних філософів, мислителів, письменників, поетів, вчених та інших знаметих на весь світ людей. Так, давньогрецький філософ Ціцерон стверджував, що політична економія є величезним досягненням людського розуму. Письменник Марк Твен вважав, що “знання політекономії – першооснова вмілого керівництва державою. Наймудріші люди всіх часів прсвячували…цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання”.
Пророцтво Жоржа Сіменона також заслуговує на увагу: ”Я давно передбачав, що настане день, коли політична економія стане на чолі всіх наук”.
Письменник Микола Гоголь порівнював вміння господарювання як розмову з Богом, а наш співвітчизник григорій Сковорода говорив про божественну економіку.
Отже, політична економія по праву називається головною і на чолі всіх наук, синтезувавши те , що: - це наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва; - наука про дії, що включають обмінні операції між людьми; - наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати природні та інші ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу та споживання; - наука, яка вивчає людей у їх діловому та підприємницькому житті; - наука, що вивчає багатство: - наука, що вивчає, як можна вдосконалити суспільство; - наука про види економічних систем, їх моделі та ринкові відносини.
Мабуть зайво говорити про політичну економію, її значення у житті суспільства та те, що вона допомагає не розгубитись суб(єктам господарювання у їхній господарській діяльності.
Розглянемо кілька шкіл зородження класичної буржуазної політекономії, її вульгаризації у Франції, погляди знаменитих особистостей Франції, Німеччини, Англії, а також з(ясуємо причини порушення рівноваги капіталістичної економіки, яку допоміг встановити Кейнс.
Для сьогоднішніх поколінь дуже важлво знати розвиток економічної думки, її корегування та вплив науки на господарську діяльнісь на основі вже пройдених етапів розвитку суспільства в феодальну, капіталістичну та посткапіталістичну епохи. На досвіді багатьох країн світу у минулому потрібно будувати та розвивати економіку сьогодні та враховувати їхні помилки, які були наслідком нехтування економічними теоріями та застереженнями.
Питання 9: Зародження класичної буржуазної
політекономії у Франції. Економічні
погляди П. Буагільбера
Перша наукова школа впродовж 15-16 століть під назвою “меркантилізм”, основою якої були гроші і якомога більше. Солідарними у своїх поглядах були різні вчені багатьох країн світу. Заслуговують на увагу твкі вченні як Скаруффі (Італія), Стаффорд (Англія), Монкретьєн (Франція). Ці вчені вбачали суспільне багатство з кількості золота, а його джерело у зовнішній торгівлі. Тому у своїх працях рекомендували монархам вести активну зовнішньоекономічну діяльність. За золото можна було придбати все, що було необхідно державі, головне тільки те, щоб його було достатньо.
Другою науковою школою була “фізіократия” (влада природи), представниками якої були Буагільбер, Кене, Тюрго. Це були французькі вчені, лікарі 17-18 століття. Представники другої школи вбачали суспільне багатство не в кількості золота та грошей самих по собі, а в товарах та продукції, яку потрібно було отримати при виробництві. Але виробництвом вони вважали продукцію сільського господарства, а виробництво інших товарів вважалася другорядною сферою.
Слід зазначити, що термін “політична економія” ужив французький вчений А. Монкретьєн у 1615 році і означав мистецтво державного управління господарством. Великої уваги заслуговує інший французький вчений, який залиший також помітний слід у своїй діяльності
П'єр де Буагільбер (1646 - 1714) - засновник класичної політичної економії у Франції — народився в м. Руані в дворянській сім'ї, здобув юридичну освіту освіту, займався певний час літературною діяльністю, потім юриспруденцією. Але велика жага до економічних вчень та розвитку економічної теорії заставляли його працювати за сумісництвом. У свій вільний від основної роботи час, він займався економікою. З 1689 року і до останніх днів свого життя він займає посаду судді в Руані. Але впродовж 15 років свого життя він поряд з посадою судді він не покидав вивчення економічних процесів. Був людиною широкої доброзичливої справедливої душі, енергія та працьовитість не давала йому спокою, він постійно знаходив собі масу роботи, яка йому приносила задоволення.
Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів П(єра Буагільбера. У працях “Докладний опис становища Франції...” (1696), “Роздрібна торгівля Франції" (1699), “Міркування про природу багатства, грошей і податків” (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою меркантилізму. Всупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг грошей та золота, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе “адвокатом сільського господарства” і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям. Виробництво засобів праці, інструментів, господарчого інвентаря, одежі, взуття, тощо він вважав справою другорядною. Це було його помилкою. Але в інших справах він зробив багато корисного.
Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямовані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії. Але великі зв(язки у судових та юридично-адвокатських органах робили його не таким вразливим. Кар(єра судді допомагала йому боротися з державними органами, які надмірно намагалися впливати на цінову політику.
Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер, як і Вільям Петті, ставить кілька проблем: чим визначається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечується зростання виробництва, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни. Він вбачав ціну головним чинником у збуті продукції.
Буагільбер розуміє об'єктивну суть економічних законів, які діють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом.. Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропорційність та рівень цін, відновить торгівлю.
На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації — це різні корисні речі, які допомагали б розвивати сільське господарство, а передовсім продукти землеробства. Джерелом багатства є праця людини.
Теорію вартості П. Буагільбера, як і В. Петті, Карл Маркс називає засновником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і “істинну”, або “справедливу” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці на створення нового товару. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці та їх споживанні. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витратами праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалентного обміну, тобто за якийсь один товар можна виміняти інший або кілька товарів, що дорівнюють кількості затраченої на них праці.
Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодовування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і становить, на думку Буагільбера, його “істинну вартість”.
Метою товарного виробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживну вартість.
Заслуговує на увагу думка Буагільбера про необхідність рівноваги в ринковій економіці. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі. Він розумів, що кількість вироблених товарів повинна дорівнювати кількості грошей
Теорія грошей по Буагільберу не збігалася з іншими вченими. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння природи товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття “гроші”. Якщо в В. Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбер бере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гроші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної вартості”. Всупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буагільбер бачить в них джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, - це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими грішми.
Економічні ідеї Буагільбера сприйняли й розвинули далі фізіократи.
Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів “фізіс” - природа і “кратос” - влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. Відмирання феодалізму було повільним, особливо на селі, а розвиток капіталізму в містах не сприяв належному розвитку.
У Франції в ті часи переважало сільське населення, яке було переобтяжене величезними феодальними податками, які були спричиненні непомірною розкішшю королівського двору і дойшло до межі масового зубожіння.
Після війни Франція втрачає свою військову могутність, а разом з цим і позиції у зовнішній торгівлі. Панування меркантилізму послабилось також, але було ще досить міцним.
У другій половині XVIII ст. наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.
На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.
Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема П. Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.
Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіократи, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх, її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.
Французький лікар Кене також займався економікою, написав багато наукових праць, правда уже в 60 років і він фактично визнає, що розвиток суспільства відбувається за об'єктивними законами. У цьому - велика заслуга фізіократів. Проте вони ототожнювали закони природи й закони суспільства, а під “природним порядком" фактично розуміли капіталістичне виробництво, розглядаючи його як вічне, незмінне.
Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва. Кене висунув ідею щодо еквівалентності обміну за умов природного порядку. Він вважав, що товари вступають в обмін з наперед заданою ціною. Проте, що саме лежить в її основі, він не розумів. Кене розглядав лише “ринкову ціну”, яка, на його думку, створилася між продавцями та покупцями і залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції за умов вільної конкуренції.
Якщо обмін є еквівалентним, то він, робив висновок Кене, нічого не виробляє, отже, не породжує багатства. А прибуток, який одержує торговець, не є прибутком держави. Такий висновок спонукав фізіократів шукати інших джерел збагачення держави. На думку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і передовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи переносять свої дослідження у сферу безпосереднього виробництва, а саме — в сільське господарство.
Чистий продукт по Кене - це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над витратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм.
Отже, “чистий продукт” у Кене має натуральну форму, він є даром природи. Це означало, що Кене, як і всі фізіократи, не розумів суті вартості і зводив її до споживної вартості. Помилка фізіократів полягала в тім, що вони плутали процес зростання матеріальних благ, який найбільш наочно проявляється в сільському господарстві, зі збільшенням вартості.
Водночас у Кене спостерігаємо й інший підхід до визначення “чистого продукту”. Оцінюючи величину “чистого продукту”, він стверджує, що вона є точно визначеною і залежить від витрат виробництва, тобто витрат на сировину, матеріали й заробітну плату. Заробітну плату теж визначено — це мінімум засобів існування. Витрати на сировину і матеріали також відомі — це витрати капіталу. Відтак “чистий продукт” - це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.
“Чистий продукт” у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним - земельним.
Продуктивна й непродуктивна праця виходила з поняття “чистого продукту” У фізіократів продуктивною є праця, що створює “чистий продукт”, тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці другорядні та великого інтересу фізіократи цьому не приділяли.
Питання 18: Подальша вульгаризація буржуазної
політекономії (30-50 р. XIX ст.).
Економічні погляди Сеніора, Кері
Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалось за схемою К. Маркса, котрий до класиків зарахував економістіввід В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії К. Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на Його думку, класична школа вичерпала себе.
На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науковий характер, приходить, за марксом “вульгарна”, тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії К. Маркс зв(язував із загостренням класової боротьби.
Основоположниками вульгарної політичної економії К. Маркс називав Сея і мальтуса. Він критикував “вульгарних економістів” за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами. Теза про вульгарний характер політичної економії набула широкого розвитку у всій так званій марксистській літературі.
Відповідно послядів К. Маркса сучасна політична економія також оголошувалась вульгарною, але згодом було доведено, що такий висновок був абсурдним, оскільки ці теорії успішно використовувались в економічній політиці західних держав.
Страницы: 1, 2, 3
