Рефераты. Прибуток підприємства. Суть, форми, та шляхи збільшення






Прибуток підприємства. Суть, форми, та шляхи збільшення

смотреть на рефераты похожие на "Прибуток підприємства. Суть, форми, та шляхи збільшення"

Создатель: SODOM

ВСТУП

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати — питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

1) закономірний результат продуктивності капіталу;

2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

1. РОЛЬ І МІСЦЕ ПРИБУТКУ В ЕКОНОМІЦІ ПІДПРИЄМСТВА

У Законі України «Про підприємства в Україні» записано:

«Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який ... здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)... На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (доход)». Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.

1.1 Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень.
Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробницгва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльїність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибугку — з іншого, під «прибутком» визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України «Про оподаткування ирибугку підприємств», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу
(амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибугок як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибугок у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибугку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибугку до бюджету.

Прибугок синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства.
Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

— нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

— розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

—впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

— зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) цродукції (тобто її собівартість);

— з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

— зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

— грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;

— вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й інших обов'язкових відрахувань весь прибугок, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

1.2 Визначення загальної величини прибутку.

Прибугок, який визначається у бухгалтерському обліку підприємств, складається з:

— прибугку від реалізації товарної продукції (робіт, послуг);

— прибугку (або збитку) від іншої реалізації;

— прибугку, отриманого від здійснення підприємством корпоративних прав (у тому числі у вигляді дивідендів на придбані акції акціонерних товариств, процентів на внески до статутних фондів спільних підприємств);

— прибутку (або збитку) від інших позареалізаційних операцій.

Всі разом ці складові частини становлять так званий балансовий прибуток підприємства, що знаходить своє відображення у пасиві бухгалтерського балансу.

Прибуток від реалізації товарної продукції—це різниця між оптовою
(договірною або регульованою, без ПДВ і акцизного збору) ціною реалізованої продукції і її собівартістю. Наприклад, на виріб «А», який не є підакцизним, тобто такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена договірна ціна (без ПДВ) 2,40 грн., повна собівартість виробу становить
1,98 грн. Виручка від його реалізації дорівнює 2,40 х 1,20 (20 відсотків
—ПДВ), тобто 2,88 грн. Прибуток від реалізації виробу «А» складає 0,42 грн.
(2,40 —1,98).

На собівартість товарної продукції підприємства зобов'язані відносити всі витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. В даний час воно встановлює перелік витрат виробництва, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), за 5-ма групами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів та нематеріальних активів, інші витрати (включаючи витрати на реалізацію продукції, а також податки, збори, інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством).

У складі третьої та п'ятої з цих груп є, зокрема, витрати підприємства на створення таких загальнодержавних цільових фондів:

— Пенсійний фонд України;

— Фонд соціального страхування України;

— Фонд коштів на випадок безробіття;

— Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків
Чорнобильської катастрофи;

— Державний інноваційний фонд;

— Державний фонд сприяння конверсії;

— Фонд коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування.

Відрахування у перші чотири зазначених вище фонди підприємства здійснюють пропорційно до загального фонду оплати праці, включаючи премії, усі види заохочень праці робітників і службовців підприємств, на які нараховуються страхові внески згідно з чинним законодавством (пропорційно, але не за рахунок фонду оплати праці!). До Пенсійного фонду України підприємства всіх форм власності вносять збори у розмірі 32 відсотки від фонду оплати праці, до Фонду соціального страхування України — 4 відсотки (обидва ці фонди функціонують поза Державним бюджетом); у доход Державного бюджету вноситься збір коштів на випадок безробіття (1,5 відсотка від фонду оплати праці) і у
Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків
Чорнобильської катастрофи (10 відсотків від фонду оплати праці).

Відрахування коштів підприємств у інші загальнодержавні фонди здійснюються згідно з положеннями про ці фонди.

В законодавчому порядку встановлюються також витрати і втрати, що безпосередньо відносяться на зменшення прибутку підприємств, як-то: витрати і нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку, якщо не встановлено винуватців, збитки від простоїв через внутрішньовиробничі і зовнішні причини, не-компенсовані збитки від стихійного лиха, суми дебіторської заборгованості, термін позовної давності яких минув та ін. Повна собівартість реалізованої продукції включає також комерційні витрати (витрати, пов'язані з реалізацією продукції).

Нижче наводиться витяг зі звітної форми «Звіт про фінансові результати» промислового підприємства за січень—березень 1998 р. (тис. грн.)*:

1. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)
94,9

2. Податок на додану вартість

15,8

3. Акцизний збір

8,1

4. Витрати на виробництво реалізованої продукції
51,3

5. Комерційні витрати

2,8

6. Результат від реалізації — прибуток

16,9


*Фінансова діяльність підприємства О.М.Бандурка стр.113

1.3 Формування прибутку

Прибуток від реалізації товарної продукції є звичайно головною складовою частиною балансового прибутку промислового підприємства. Для його зростання підприємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на виробництво, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями, чого в умовах діючої системи розрахунків і загального незадовільного фінансового стану підприємств досягати досить складно.

Прибуток або збиток від іншої реалізації може мати місце у підприємства головним чином від реалізації продукції, робіт, послуг підсобних, допоміжних та обслуговуючих виробництв (наприклад, реалізація на сторону власних послуг своїх ремонтних, транспортних цехів, продукції підсобного сільського господарства тощо). Сюди ж відносяться фінансові результати від реалізації зайвих для підприємства сировини, матеріалів, інших товарно- матеріальних цінностей із складу оборотних активів. Якщо підприємству вдається реалізувати матеріальні цінності дорожче, ніж ціна їх придбання (з урахуванням накладних видатків по їх зберіганню, транспортуванню тощо) воно одержує прибуток, і навпаки. При реалізації будівель, споруд, передавальних пристроїв (тобто об'єктів основних засобів 1-ї групи за класифікацією, прийнятою Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств») сума перевищення виручки від реалізації над балансовою вартістю реалізованого об'єкта вважається прибутком (і включається до складу валових доходів), а сума перевищення балансової вартості об'єкта над виручкоію являє собою збиток (і включається до складу валових витрат). Такий порядок визначення прибутку або збитку не поширюється на інші основні засоби підприємств.

Прибутки і збитки від позареалізаційних операццй являють собою різні надходження коштів, видатки і витрати які прямо не пов'язані з реалізацією товарної продіукції та інших товарно-матеріальних цінностей.

Перш за все, всі суб'єкти підприємництва мають право володіти корпоративними правами, тобто правами власності на частку (пай) у статутних фондах інших юридичних осіб через придбання акцій акціонерних товариств, внески коштів до статутних фондів спільних підприємств тощо Таке розміщення фінансових ресурсів дає змогу підприємству одержувати прибутки поза процесом реалізації товарної продукції та іншої реалізації.

Серед інших позареалізаційних прибутків : значну питому вагу звичайно складають доходи від застосування всілякого роду фінансових (штрафних) санкцій до контрагентів за порушення господарських угод, чинних і правил розрахунків. Мова йде про штрафи, пеню, неустойки та інші види санкцій, які одержані від партнерів, або відносно яких є рішення суду, арбітражу чи іншого відповвідного органу про їх надходження. Так, чинне законодавство
України передбачає штрафи за недопоставку продукції, порушення строків поставки, асортименту і якості продукції. У цій справі фінансова служба підприємства у координації з юридичною та збутовою службами проводять роботу, яка забезпечує надходження цих доходів від контрагентів-порушників, зокрема, слідкує за своєчасним оформленням документів для розгляду в арбітражних судах справ про стягнення санкцій з тих, хто порушує умови договорів і не сплачує самостійно, як належить за законом, штрафів, неустойок, пені та ін.

У складі позареалізаційних прибутків підприємство може, зокрема, мати
(крім тих, про які йшлося вище): прибуток, що є результатом операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару і цінами, які використовуються у розрахунках при поверненні тари, перевищує видатки на ремонт і реставрацію цієї тари; прибуток минулих років, що виявився у звітному році; надходження штрафів від банків за затримку проходження платіжних документів понад нормативного терміну (порядок сплати цих штрафів введений із метою підвищення відповідальності комерційних банків за організацію розрахунків у народному господарстві); надходження боргів, списаних у попередніх звітних періодах як безнадійні, списання кредиторської заборгованості між підприємствами недержавних форм власності, якщо термін позовної давності такої заборгованості минув, надходження процентів від вкладення фінансових ресурсів у облігації, процентів від внесків вільних коштів у банківські депозити тощо.

До складу позареалізаційних прибутків включається також сума індексації вартості основних засобів у зв'язку з інфляцією, яка вважається капітальним доходом.

Формування балансового прибутку згідно зі «Звітом про фінансові результати» промислового підприємства за січень — березень 1998 р. відбувалося наступним чином (тис. грн.)*:

1. Результати від реалізації продукції — прибуток

+ 16,9

2. Інші операційні доходи і витрати (сальдований результат від іншої реалізації)

+ 0,5

3. Доходи від володіння корпоративними правами

3,7

4. Проценти до одержання

5. Інші позареалізаційні доходи і витрати, загальне сальдо- прибуток

+ 1,2

6. Балансовий прибуток

22,3

У сальдовому балансі підприємства на будь-яку звітну дату є довідкові дані (що не входять до валюти балансу) про суму балансового прибутку, одержану з початку року, і суму використаного прибутку. Нерозподілений
(невикористаний) прибуток поточного та минулого років входить у загальну суму балансу, будучи частиною фінансових ресурсів підприємства.

При перевищенні суми видатків підприємства над сумою доходів від його діяльності утворюються збитки, які знаходять відображення в балансі підприємства. З 1997 року в 1 розділі пасиву балансу «Джерела власних і прирівняних до них коштів» підприємства вказують суми балансових збитків

* Фінансова діяльність підприємства О.М.Бандурка стр.116
(минулих і звітного років). На суму балансового збитку зменшується підсумок першого розділу і валюта балансу в цілому (зменшується сума власних фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими умовами господарювання.

2. Використання прибутку

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рис.1. Із загального (валового) прибутку сплачується податок.
Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна
(капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві
(нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Рис.1 Схема використання прибутку підприємства.*

*Економіка підприємства, Том2, С.Ф.Покропивний стр.235

3. План доходів і видатків.

План доходів і видатків є першим фінансовим документом фінансового плану.
Він характеризує загальні суми очікуваних доходів фірми та її витрат за певний період.

План доходів і видатків складається для унаочнення результативності майбутньої діяльності фірми з погляду її прибутковості, можливостей виживання та активного господарювання.

Логіка опрацювання плану доходів і видатків (Рис. 2) передбачає визначення загальної суми продажу продуктів фірми, від якої поступово відраховуються різні види витрат фірми і в результаті обчислюються: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до сплати податків, чистий прибуток.

План доходів і видатків складається в певній послідовності.

1. Визначаються відповідні середні показники в галузі, до якої належить даний бізнес. Середньогалузеві показники є орієнтиром як для складання плану доходів і видатків, так і для контролю за фактичною фінансовою діяльністю фірми в майбутньому. Відхилення показників плану доходів і видатків фірми від середньогалузевих потребує ґрунтовного пояснення причин цього явища, а це, у свою чергу, допомагає як підприємцеві, так і потенційним інвесторам краще усвідомити особливості бізнесу фірми.
Джерелами інформації для розрахунків середніх по галузі показників можуть бути статистичні щорічники, фінансова звітність аналогічних компаній, банків, торгових асоціацій тощо.

Страницы: 1, 2



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.