Інколи плітки стають привидом для журналістського розслідування і наприкінці припиняють бути такими.

З анонімними джерелами слід бути уважним:

- не користуватися ними;

          - або ретельно перевіряти.

Одно з самих розповсюджених правил для збору інформації для журналістів – представники органів влади. Близько 80% журналістів звертаються в органи виконуючої влади. Деякі служби виконавчої влади постіно співпрацюють зі ЗМІ.

Існує декілька правил та способів перевірки інформації:

-коли матеріал готовий, необхідно передзвонити джерелу та, опираючись на текст, переперевірити цифри, факти, дані, імена тощо, та вголос прочитати все, а потім переспросити: «Чи правильно я все виклав?»;

-по можливості слід спів поставити отримані дані з існуючими відео-аудіо записами, текстовими документами;

-опросити допоміжних свідків;

-показати текст експертам;

-зачитати матеріал досвідченим спеціалістам в редакції;

-дати прочитати текст редакціонному юриту.

Усі ці дії позбудуть журналіста від можливих неприємностей.[11] Та така інформація дійде до аудиторії цілком достовірною.

1.7. Способи отримання інформації

Журналіст, що сбирає інформацію, зіштовхується з трьома проблемами: вибору самого надійного способу, фіксування отриманих даних, забезпечення техніки безпеки в роботі.

Зазвичай мас-медіа використовують 3 самих розповсюджених метода отримання інформації: інтерв’ю, спостереження, вивчення документів. Однак, самі надійні – інтерв’ю та спостереження.[12]

1.7.1. Соціологічні способи отримання інформації

Журналіст керується наступним алгоритмом дій:

-         спочатку ознайомлюється з інформацією;

-         сопоставляє список імен та організацій, які слід навідати;

-         в цей список включає людей, що керуються різними точками зору, які цікавлять журналіста;

-         діють за методом «открітого забрала» (В.Аграновький), який забезпечує право «супротивника» на захист та народжує відчуття справедливості; [13]

-         намагаються висвободитися від гіду, яким постачають журналіста;

-         ведуть розмови з джерелами інформації;

-         наносять «визит вежливости» начальству;

-         запасаються необхідною кількістю документів чи копій, стосовно тих чи інших питань чи подій.[14]

1.8.Кому належить інформаційний простір в Україні?

Професор Володимир Здоровега вважає, що «національний інформаційний простір – це юридично визначена територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстративної інформації через канали ЗМІ».

Професор Борис Потятиник запропонував свою дефініцію: «Національний інформаційний простір – це сфера реального, тобто позначеного фактично здобутою аудиторією, впливом національних ЗМІ».

Радіо журналістка Майя Нагорняк висловила своє розуміння так: «Інформаційний простір – це сукупність, система усіх друкованих и аудіовізуальних ЗМІ, їхня законодавчо підкріплена, юридично та економічно врегульована діяльність, спрямована на утвердження миру, спокою, стабільності у життєдіяльності кожного громадянина зокрема країни, світу в цілому».

Відомий публіцист, лауреат Всеукраїнської премії ім. І.Огієнка Віталій Карпенко зазначає, що інформаційний простір – поняття не космічне, не географічне, це поняття – соціально-політичне і містить як територіальний, так і космічний фактори, а надто – людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, і без людини як живого носія, творця культури інформація втрачає свій сенс[2;236].

Ми щодня читаємо пресу, слухаємо радіо, дивимось телебачення. Для кожного з нас – це невід’ємна частина нашого життя. Тяжко собі уявити життя, коли не знаєш, що відбувається в світі. Кожен з нас дивиться на світ по-різному і це закономірність. Хтось дивиться ток-шоу, хтось не уявляє собі життя без аналітики (що на телебаченні аналітичних пргграмм дуже мало), хтось дивиться ток-шоу чи серіали, хтось любить читати жовту пресу, а хтось просто слухає улюблений «Стол заказав» на радіо. Не можна нав’язати людині свою думку, що оця передача цікава, а ти дивишся ці «мильні» опери чи навпаки. Кожен з нас вибирає, що він читатиме, слухатиме чи дивитись. Український простір включає в себе безліч преси, у кожній радіостанції є своя аудиторія, і окрема людина дивиться те, що вважає за потрібне.

Я люблю читати жіночі журнали, з газет віддаю перевагу газеті «Донецкие новости» (помітно змінилась газета «Сегодня»), «Московський комсомолец» а також переглядую та перечитую все те, що мені цікаво і що знаходиться під рукою; постійно вранці слухаю тільки «Люкс ФМ», «Руское радио», «Шансон»; «НТВ» - показник журналістської роботи, також дивлюсь «ICTV», та  «Інтер».

1.9.Інформаційний потік

Для нормального функціонування будь-якої соціальної системи необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в інформаційному потоці. Адже лише за умови безперервного інформаційного спіл­кування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти. При цьому почувати себе впевнено вона може лише тоді, коли її свідомість відображає суспільне, або, в усякому разі, приведене у певне співвідношення до нього.

Інформаційний потік неоднорідний. Якщо розглядати його струк­туру, то одразу ж можна виділити два основних компонента: органі­зовану (офіційну) і неорганізовану (неофіційну) інформацію. Під організованою інформацією ми розуміємо будь-які повідом­лення (потік повідомлень), що виходять із інституаційних джерел суспільства. Під неорганізованою — ту, що надходить у розпоряд­ження особи стихійно, поза контролем громадських організацій; до неї можна віднести міжособистісні форми інформаційного спілку­вання, а також чутки, анекдоти, інформацію закордонних джерел тощо.

Організована інформація посідає панівне становище у стабільно функціонуючому суспільстві. Вона є основою формування громадсь­кої думки, відповідає на головні інформаційні потреби особи. Межа між цими двома компонентами інформаційного потоку дуже рухома і прозора. Значення і ефективність організованої інформації прямо пропорційні її правдивості, актуальності, об'єктивності, соціальній спрямованості тощо. Якщо офіційні повідомлення не дають відповіді на питання, які хвилюють особу, роль неорганізованої інформації зростає, і навпаки.[3;35]

1.10.Система ЗМІ

Масово-інформаційний потік, як і особа, функціонують у певному соціальному середовищі, де вирішальними є виробничі відносини. Вони впливають не лише на людину, але й на всі складові частини феномена, яким є масово-інформаційний потік.

У схемі виділені значення і роль системи засобів масової інформації. Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів масової інформації не тільки прямо формує гро­мадську думку, але й справляє великий вплив як на інші компонен­ти потоку, так і на соціальну дійсність.

Уся система ЗМІ — це засіб здійснення єдиного процесу поши­рення ідей, вчень, теорій, суспільне значущої інформації, виховання соціальних почуттів , звичок.  

Спробуємо встановити характер, загальні риси, внутрішню струк­туру системи ЗМІ, взаємовідносини її складових частин.

Критерієм визначення будь-якої системи служить наявність ряду істотних ознак, властивих саме даній системі.

Система засобів масової інформації — це єдність відповідних компонентів, які виникають в різні історичні періоди (спочатку преса, потім кіно і радіо, і, нарешті, телебачення). [3;70]

1.11.Структура та особливості видів ЗМІ

Отже, засоби масової інформації (ЗМІ) — це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поши­рення масової інформації.

Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журна­ли, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіо­візуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телеба­чення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, реклам­ні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні жур­налістські клуби і асоціації).[3;20]

Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і осіб як засновників видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів. У системі все більше змінюються інститут видання, служби зв'язку (у тому числі космічного) і доставки інформаційної продукції, виробників засобів, що використовуються у журналістиці тощо.

Таким чином, система ЗМІ у структурному плані представлена кількома групами засобів інформації: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду «периферичні утворення» журна­лістики.

У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко роз­ширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше ут­верджується нова галузь інформаційної діяльності — паблік рі­лейшнз (зв'язок з громадськістю).

В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціальне значущої інформації. [3;66]За приклад може правити діяльність клубу ринкових реформ при Київській журналістській організації.

На думку ряду вчених, в останні роки технічні засоби соціальної комунікації окреслюють три великі групи: засоби масової інфор­мації, телекомунікація, інформатика. Об'єднання цих галузей під за­гальним терміном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмінності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.

У надрах ЗМІ намічається ще один, поки остаточно не оформле­ний сектор, який, очевидно, у найближчий час буде автономно виділений — це «комунікативний менеджмент», що включає в себе, крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та інформаційні служби.

За прогнозами фахівців, домашні ЗМІ — відеомагнітофони, відеодиски, лазерні програвачі, телевізори високої чіткості, мікро ЕОМ із вмонтованим модемом, телематичні термінали, відеофони тощо — будуть об'єднані у нову сукупність, причому деякі з них зможуть підключатися до полівалентних і взаємодіючих громадсь­ких мереж, що дасть їм вихід одночасно на класичні канали ТБ, на передплатні телевізійні й музичні програми, на служби відеотексу і на банки даних, а також на перегляди програм, що передаються по супутниковому зв'язку. Усі ці досягнення домашньої техніки докорінно змінюють сферу розподілу товарів і послуг, створюючи принципово нову споживацько-комунікаційну парадигму, у якій зли­ваються воєдино маркетинг, менеджмент, дистрибуція у галузі інформації. За цих умов споживачі, крім суто економічних фактів купівлі, за допомогою засобів масової інформації прагнуть забезпе­чувати ринок повідомленнями про свої смаки, звички і спосіб життя, а свого роду «взаємодіючий» маркетинг відображає нові стосунки і нові цілі, що виникають у період, який уже окреслили на Заході (та й у нас) як заключну фазу у розвитку «суспільства споживання» — «суспільства масової комунікації».[3;105]

Різноманітність щодо типологічних характеристик, з допомогою яких визначається кожне видання чи програма, засоби масової інформації у сукупності створюють цілісну систему журналістики. Вони взаємодіють між собою, координують зусилля, конкурують, обмінюються досягненнями і досвідом.

Водночас життя постійно вносить зміни у розвиток і вдоскона­лення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субор­динацією сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування.

А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умо­вах ринку окремих її елементів.

1.12.Тенденції розвитку ЗМІ

Створення системи суспільно-правових засобів масової інфор­мації — важливий засіб впливу на процеси демократизації суспіль­ства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як записано у Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.[4;25]

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охо­рони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфі­денційно, або для підтримання авторитету і неупередженості право­суддя.

Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості.

Основне призначення системи ЗМІ — безперервне відобра­ження суспільного життя у всіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах.

Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку — соціаль­ного управління суспільством.

Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі по­літичні процеси викликали чимало думок, які суперечать одна одній. Деякі, як, наприклад канадський професор Маршалл Маклюен, вва­жають, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мис­тецтво будуть приречені. Це фальсифікаторська теорія.[4;40]

Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню — оперативність, телебаченню — велика сила емоційно-зорового впли­ву. Хоча нині цей поділ умовний.

Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами. І ця точка зору найбільш вирогідна.

ЗМІ складають' переважну частину соціальної комунікації, прий­нявши на себе-її усні, писемні і візуальні функції, сфера використан­ня яких має постійну тенденцію до розширення. Ця галузь успадку­вала усе багатство «культури аргументації», коріння якої губляться далеко в історії людства. Приміром, реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок класичної риторики, свід­чить про великі можливості концепції аргументування, ключовим словом у якій є «переконання».[4;50] Своєю популярністю ЗМІ зобов'я­зані стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога більше тих, хто бере участь у передачі інформації.

Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служби, що забезпечують передачу повідомлень, є другою складовою частиною соціальної комунікації. Телекомунікації успадкували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування інформації, економії й надій­ності її передачі. Ця традиція бере свій початок з часів посольств і секретних служб, що використовували з давніх-давен техніку циф­рових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще у ХУІІ ст. Френсисом Беконом.

Третя територія, «окупована» сучасними технічними засобами комунікації, розташована навколо інформатики як технічного засобу опрацювання інформації. Використання обчислювальних машин — пряме народження «культури очевидності», яка виникла ще напри­кінці середньовіччя. Інформатика — це, насамперед, роздуми з при­воду людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її створення, так 'і комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація, передана за допомогою інформатики, буде мати логічні та філософські особливості, притаманні даному технічному засобу.

У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей комунікації, Які, з одного боку, мають тенденцію до гомогенізації, в основному під впливом «цифрової парадигми», а з іншого зберігають колишні відмінності. Ці тенденції позначені взає­мною грою, частково гармонійною, частково конфліктною, між куль­турою аргументації й культурою очевидності. [4;63]Телекомунікації на­магаються знайти свій шлях між культурою аргументації, що харак­теризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила інформатику.

У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, .для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні — складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у передви­борних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гума­нітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до кому­нікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху «політики надсучасної технології».

Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку мож­на подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них:

1. Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основ­ному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.

2. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується для різноманітної реклами.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зобра­ження й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.

4. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться з ними.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7