5. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці бан­ки фігурують на ринку вже давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях.

6. Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше оновлюються за допомогою ЕОМ. Виходячи з цього, кандидати можуть створювати власні картотеки даних про вибор­ців.

7. Лазерна преса. Вона має дуже високу швидкість роботи і за допомогою її можна друкувати індивідуальні звернення із швид­кістю фотокопіювального пристрою.

8. Персональні комп'ютери. Персональні комп'ютери та їх про­грамне забезпечення були у центрі багатьох дискусій про викорис­тання нових технологій у політичних кампаніях.

9. Відеогазети. Мініатюризація відеотехніки і створення порта­тивних передавачів дають можливість випускати щоденні «телега­зети».

Які ж характерні зрушення у всій системі ЗМІ відбулись остан­нім часом у світовому контексті?

Насамперед, подальший розвиток на Заході одержав процес монополізації і концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела доходів. Так звана « незалежна преса», що не контролюється видавничими корпораціями, продовжує скорочува­тися.

Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і у нас почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зростає вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій.

У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як по­ширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон.

У життя людства, випередивши за темпами свого розвитку не тільки радіо, але й телебачення, стрімголов увірвалося відео. [4;75]За прогнозами, до кінця століття у високорозвинених країнах практич­но кожна сім'я матиме власну відеосистему.

Характерною прикметою процесу інформації є з'ява найрізно­манітніших інформаційно-комунікаційних служб. Одна з них — відеотекс (Інколи термін «відеотеко» замінюють термі­ном «відеотекст»). Відеотекс почався як експерименталь­на служба, яка давала можливість своїм клієнтам вступати у взає­мозв'язок з базами даних за допомогою спеціальних терміналів.

Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ: «вибух комунікації» немов поділив її кадровий потенціал принаймні на дві групи:

1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, харак­тером роботи вони наближаються до художників та інших творчих працівників. Людському фактору надається велике значення. Техніка має для них лише статус знаряддя. Вони віддані гума­ністичній традиції. Ідеалом для себе вони вважають діяльність, повністю вільну від політичної влади, а основним покликанням — не формувати свідомість, а говорити правду.

2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео, обчис­лювальної техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними з наукової точки зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми. Культура обчислювальників основана на традиціях, що йдуть від Декарта і Лейбніца до Вітгенштейна і Тьюрінга, вона позначена пошуками раціональної істини, логічного доказу і дедукції, а також універсальної мови. У цьому смислі інформатика пильно вивчає процеси інтелектуальної творчості, тяжіє до створення штучного розуму. Рівень соціальної залученості обчислювальників значно нижчий, ніж рівень їх колег із ЗМІ і телекомунікацій, вони більше схильні до політичного нейтралізму. Це не заважає, однак, інфор­мації займати певне місце у соціальному просторі і навіть, як інколи стверджують, бути рушієм істинної «революції» або центром нової «технічної культури».[5;21]

Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв'язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв'язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспіль­ними функціями, а, по-друге, спільністю об'єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для виз­нання преси, радіо і телебачення цілісною системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний харак­тер взаємовідносин між складовими частинами.

Потік соціальної інформації, що передається різними каналами ЗМІ, необхідно розглядати як цілісне утворення. Кожну конкретну газету, програму радіо і телебачення слід розглядати у взаємозв'яз­ку синхронного впливу на аудиторію, оскільки вони є елементами цієї системи.

Функціональна спільність, зв'язки з аудиторією, по відношенню до якої засоби масової інформації в міру їх консолідації все більше виступають як одне ціле, приводять до формування системних, інтегральних якостей.

Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації. Причому кожна з цих інтегральних властивостей відрізняється від властивостей преси, радіомовлення і телебачення, взятих окремо, і тим більше від їх властивостей у різні періоди їх розвитку (наприклад, преси ХІХст., радіо 20-х рр., телеба­чення 50-х рр.).

Виникнення радіомовлення і документального кіно, власне кажу­чи, і сповістило про зародження самої системи засобів масової інформації.

Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід'ємною частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. І хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням, посту­пово стираючи, так би мовити, відомчі бар'єри.[5;30]

Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження він, насамперед, ставав засобом масової інфор­мації, своєрідним історіографічним джерелом, бо відображав життя таким, яким воно насправді було, тобто протокольне і документаль­но точним. Про це переконливо свідчать перші фільми братів Люм'єр («Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзду»), видові серії, зняті в Росії французькою фірмою «Пате» («Рибалка в Астрахані», «Повінь у Москві 1908 року», «Донські козаки»), роботи кінохронікерів того часу.

У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення відводилась та ж роль, що й пресі.

Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного устрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій.

Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім від­крило свої власні виражальні особливості і жанри.

Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв'язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про «телебачення без кордо­нів» і навіть про «телешовінізм».

І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні. Так, останнім часом, особливо в Америці і Японії, бурхливо почало розвиватися телебачення високого вирішення (ТВВ) — но­вої технології, яка дозволяє на екранах телевізорів у кожній сім'ї забезпечити таке ж чітке зображення, як і на кіноекранах. Одна з привабливих сторін ТВВ заключається у тому, що якість його зобра­ження настільки висока, що кінематографічна промисловість може зацікавитися можливістю його використання при зйомках фільмів. [5;47]Це буде означати, що програми як для кінематографа, так і для телебачення можна буде знімати одним і тим же обладнанням, відпаде необхідність займатися справою, що забирає багато часу — перетворенням програм, які були призначені для іншого засобу масової інформації.

До речі, розвиток аудіовізуальних комунікацій, в тому числі й на Україні, дуже гостро поставив проблему телерадіоосвіти. Вирішен­ня питань телерадіоосвіти може бути продуктивним лише у зв'язку з оцінкою сучасного стану і прогнозуванням майбутнього телеба­чення і радіомовлення в Україні. Сьогодні підготовка кадрів для телерадіомовлення розпорошена по різних закладах, і ні кількісно, ні якісно не забезпечує вкрай зрослих на сучасному етапі кадрових потреб не лише новостворених комерційних, але й державних структур, що породжує нездорову конкуренцію між ними і спонукає їх самотужки вирішувати цю проблему, часто « кустарними», диле­тантськими методами, а також відсутній єдиний інформаційно-координуючий центр, який би визначав номенклатуру спеціальностей, потребу в них, програмний рівень підготовки. [5;69]Внаслідок цього досі повністю відсутня фахова підготовка спеціалістів з багатьох вкрай необхідних для розвитку сучасного телебачення і радіомовлення професій, наприклад, відеомонтажерів, фахівців з електронних ефектів та комп'ютерної графіки, телерепортерів-журналістів, операторів та режисерів в одній особі та багатьох інших. Навіть телевізійна журналістика сприймається як монопрофесія, а це ж складний конгломерат різноманітних спеціальностей та спеціалі­зацій: редактори, сценаристи, репортери, коментатори, ведучі, інтер­в'юери, — кожна з яких потребує спеціальної фахової підготовки. Ніхто не готує і фахівців середньої ланки —монтажниць, адмініс­траторів, асистентів звукорежисерів та ін. Існує ще багато інших невирішених, але принципових питань щодо телерадіоосвіти, від якої врешті залежить сучасне і майбутнє аудіовізуальних комунікацій в Україні.

Враховуючи, що вирішальною ознакою сучасної комунікативної ситуації в Україні є те, що єдиний багатокомпонентний аудіо­візуальний інформаційний простір твориться не лише державними, а й багатьма комерційними телерадіомовними організаціями, нагаль­ною потребою часу стає розробка єдиної національної політики в галузі телебачення і радіомовлення. Невід'ємною складовою части­ною цієї політики є вироблення єдиної скоординованої системи фахової освіти, здатної забезпечити відповідний кількісний та сучас­ний якісний рівень підготовки телерадіофахівців для будь-яких організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування. Проблема підготовки кадрів для телебачення і радіомовлення за своєю гостро­тою і важливістю стоїть в єдиному ряду з технічним оснащенням студій телебачення і радіомовлення. І розв'язання цих проблем має йти паралельно і одночасно.

У зв'язку з цим зауважимо, що одним з факторів нормального функціонування всієї системи ЗМІ є характер одержаної освіти і рівень культури, яких, однак, недостатньо для того, щоб гарантувати передачу цього надто крихкого завоювання від одного покоління журналістів до іншого.

Що ж стосується існування єдиної системи ЗМІ, то незаперечне, що жоден із засобів масової інформації, які виникали в процесі розвитку всієї системи, не витіснив, не замінив вже наявні, а допов­нив їх, став своєрідним прискорювачем дальшого їх удосконален­ня. У результаті загальний потенціал системи, що безперервно фор­мується, набагато збільшився.

Завдяки здатності телебачення відображувати дійсність за допо­могою звукозорової мови все інтенсивніше виявляється інтеграль­на якість системи — емоційність. Тепер вже не тільки газета, але і радіо змушені шукати власні можливості для посилення емоційності виступів.

Помітно відчувається і вплив преси на радіо і телебачення, наслідком якого є проникнення аналітичного, дослідницького начала в радіо- і телепередачі. Це і бесіда «за круглим столом» оглядачів, і публіцистичне осмислення складних життєвих проблем за участю телеглядачів, і документальні фільми дослідницького характеру.[5;84]

Протягом кількох століть суспільство задовольнялось по суті єдиним засобом масової інформації — пресою. Прискорення сус­пільного життя зумовило виникнення й інших засобів.

Отже, потреба спілкування людей у ході спільної діяльності була джерелом і головною рушійною силою з'яви і розвитку масової інформації.

Преса — найстаріший вид журналістики, її родоначальниця. Роз­ширення і диференціація аудиторії преси, нові соціальні завдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми і канали електронної преси. Цей процес продовжується і в наш час, система преси знаходиться в постійному русі, розвитку.

Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, переважа­ла тоталітарна журналістика, що складалася поступово, починаючи з 1917р. і проіснувала до кінця 80-х рр. XX століття. Ряд учених вважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р.

II. Сучасна система ЗМІ в Україні

Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктив­ними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип кожного нового видання, що народжуються в Україні після проголо­шення незалежності і прийняття відповідних законів про пресу, його періодичність визначаються наявністю вже функціонуючої сис­теми. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'яз­ки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої сис­теми.

Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми розміщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів головним є друковане слово.

Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кожної з чотирьох знакових систем — словесної, кінетичної, музичної і графічної (зображальної) неоднакові. [6;36]Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які повніше передають зна­чення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття.

Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика характери­зується переважно логіко-понятійним способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі можливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе.

Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умо­вами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернутися до нього.

Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів газети визначають її найбільш сильну сторону — аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емоційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газетний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені» — закарбовані на папері.

Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, — миттєві, одержана, але не витримана в пам'яті інформація «стираєть­ся». Друковане слово залишається жити, будучи документом сього­денності, його «знімком». Саме в цьому один з вагомих факторів, що визначають силу, дієвість виступів преси.

Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення.[6;20]

Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтво­рення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виник­нення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоціонального впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов).

Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів кар­тин події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоціональну сферу свідомості.

Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність («миттєвість») передач обумовлюють іншу сторону його комунікативної природи — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емо­ційності прийому інформації, ідентифікації.[7;42]

Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або вислов­люваними ними ідеями (ідентифікація ідей).

Високими темпами розвивається, як уже зазначалося, телебачен­ня. Його специфічні можливості можна визначити так:

— це звуко-зоровий ряд, який являє собою синтез трьох знако­вих систем: усної мови, зображення і музики;

— це «миттєвість», яка властива не тільки його прямим переда­чам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;.

— це стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення в домашній обстановці;

— це лаконізм, контурність зображувального рішення, продикто­вані малим розміром екрана;

— це його програмність, яка виявляється в тому, що телебачен­ня — це сукупність передач і кожна з них сприймається в кон­тексті інших, що надає їй додаткового значення.

Слід також відзначити високий ступінь персоніфікації контактів з глядачами.

Відзначені вище особливості телебачення і, зокрема, те, що всі компоненти телебачення — звук, зображення, аудіовізуальні обра­зи — сприймаються одночасно органами почуття (зором і слухом), безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою свідомості, є вирі­шальними, коли ми говоримо про вплив на соціальну психологію людини, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, спонук і т. ін.

Як бачимо, кожна складова частина засобів масової інформації має свої специфічні, найбільш ефективні способи впливу на людину.[8;56]

Забезпечити безперервний потік соціальної інформації може тільки система ЗМІ, внутрішня структура якої являє собою специ­фічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії її компонентів.

Структурі будь-якої системи, що стала цілісно визначеною, властиві, як найбільш характерні, відносини кооперації і координації.

У якій мірі ефективність функціонування журналістики зале­жить від удосконалення координації між її складовими частинами?

Подивимося, наскільки розвинутий принцип специфічності в ді­яльності преси, радіо і телебачення у сфері передачі ними новин.

Радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільне значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки.

Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підвищення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій.[8;64] Нині глядачі дізнаються про важливі події одночасно, а в ряді випусків і раніше, ніж почули про них по радіо або прочитали в газеті.

У зв'язку з цим переосмислюється і трансформується подача новин на сторінках друкованих органів. Оперативність газети поля­гає в прискоренні аналізу, осмисленні та узагальненні того, що відбувається.

Подані у специфічній радіо і телевізійній формі новини сти­мулюють інтерес читачів до газетної новини. У них зростає бажан­ня одержати узагальнену, масштабну оцінку подій і явищ соціальної дійсності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7