Особистість злочинця в юридичній літературі прийнято розглядати виходячи із загального поняття «особистість» й, відповідно, як сукупність найбільш характерних властивостей й особливостей, властивій людині як соціальній істоті в системі суспільних відносин. Оскільки суспільні відносини припускають насамперед наявність тих або інших взаємозв'язків між окремими й видами, остільки нас повинні цікавити насамперед такі особистісні характеристики, як відношення індивіда до інших людей: суспільству в цілому, а також до самого себе, тобто такі якості, які властиво, і відіграють вирішальну роль при виборі їм моделі поводження в конкретній ситуації залежно від ціннісних ориентаций, потреб, що існують можливостей і співвіднесення їх з інтересами інших осіб. У цьому зв'язку, говорячи про особистості злочинця, вчені-правознавці приділяють увагу насамперед таким його властивостям, які сприяють забезпеченню пріоритету власних (особистих) інтересів стосовно суспільних шляхом ігнорування морально-етичних й інших норм і вимог, тобто тим, які сприяють здійсненню злочинів і тим самим обумовлюють суспільну небезпеку особистості. Так, одні автори висловлюють думку про те, що найбільший акцент при вивченні особистості злочинця варто робити на тих властивостях (обставинах), які: 1) знайшли своє вираження в поводженні злочинця, що передує здійсненню їм злочину (мається на увазі відношення до праці, навчанню, своїм обов'язкам, суспільству, колективу, іншим людям, а також поводження в родині, побуті й т.д.); 2) безпосередньо пов'язані зі здійсненням злочину (мотиви здійснення злочину, стан суб'єкта в момент здійснення злочину, його відношення до вчиненому й наслідків, що наступили, об'єкту зазіхання й т.д.); 3) характеризують психологічні, біологічні й психічні особливості особистості (наприклад, стать, вік, стан здоров'я, темперамент] особливості психічних процесів. Інші автори приводять іншу структуру особистості злочинця, але по своєму змісті, в основному, схожу із зазначеної вище. Н.С. Лейкина, наприклад, розрізняє наступні три групи соціально-психологічних властивостей особистості злочинця, на які варто звертати увагу при розслідуванні злочину, призначенні й індивідуалізації покарання, а також попередження здійснення подібних діянь: 1) ті, які становлять внутрішню причину злочинного поводження (переконання потреби, інтереси, мотиви й установки, негативна ціннісна орієнтація й т.д.); 2) ті, які становлять умови, що сприяють формуванню злочинного поводження (схильність до пияцтва, дозвільному способу життя й т.п., антисоціальне або асоціальне відношення до цінностей, що не є об'єктом злочину, наприклад, паразитизм, бродяжництво, психічні особливості й стани - психопатія, стрес й ін.); 3) всі інші властивості особистості, які не зіграли ролі в запобіганні злочинного поводження, але позитивно характеризують особистість злочинця (сумлінне відношення до праці, дисциплінованість і т.д.).
Отже, дослідження особистості злочинця повинне охоплювати широке коло соціальних і психологічних характеристик, у тому числі вік, стать, культурний й освітній рівні, норми й стереотипи поводження (відношення до роботи або навчання, поводження будинку, у громадських місцях, відношення до жінок, помірність або непомірність у половому житті, зловживання алкоголем і т.п.), потребі й ціннісні орієнтації, типи характерів й їхні особливості, патологічні зміни в психіці, у тому числі стан осудності й неосудності й т.д.
Самою загальною ознакою, що характеризує всіх осіб як суб'єктів злочинів, є їхній вік й осудність.
Вивчення судової практики показує, що насильницькі сексуальні дії, у тому числі й ті, які передбачені в ст. 132 КК РФ, частіше відбуваються особами у віці від 16 до 25 років (від 50 до 61 % від загального числа діяння, що зробила, даної категорії). Це вік найбільшої сексуальної активності, для якого характерні незрілість поглядів, несамостійність поводження, нездатність повною мірою контролювати виникаючі у свідомості потреби, стримувати емоції й т.д. Іншими словами, даної категорії осіб, в основному, властивий імпульсивний характер здійснення розглянутого діяння.
Другу вікову категорію осіб, що роблять насильницькі сексуальні дії, становлять 25-40-літні злочинці (від 17 до 44 % від загального числа що зробили розглянуті злочини). Цієї категорії осіб властиві, як правило, антигромадські установки, укорінення негативних рис характеру й ін. Таким чином, у міру збільшення віку особи відбувається зменшення ймовірності здійснення їм сексуальних злочинів, однак це не означає, що серед сексуальних злочинців не зустрічаються особи старше 50 років (приблизно близько 4 % сексуальних злочинців; одним із самих яскравих прикладів тому може служити сексуальний маніяк Андрій Чикатило), але разом з тим тут зростає ймовірність наявності в такої особи психічних аномалій, при цьому не що завжди виключають осудність.
Вивчення полового складу засуджених за насильницькі сексуальні дії показує значна перевага серед них чоловіків, що представляється цілком природним, оскільки жінка по своїй природі трохи стриманіше в здійсненні своїх сексуальних поривів, і, крім того, здійснення тих або інших сексуальних дій з партнером асоціюється з почуттям перемоги, переваги й чинності, в основному, у чоловіків; жінка, як правило, веде більше замкнутий спосіб життя, рідше вживає спиртні напої, більш вибірково підходить до свого оточення. Хоча останнім часом зросла кількість випадків осуду жінок за здійснення насильницьких сексуальних дій, але, в основному, за які-небудь форми співучасті. Це зв'язано насамперед з тим, що жінки більше емоційні, чутливі, ранимі, а тому, переживаючи нанесену ким-небудь образу або перебуваючи в стресовому стані, вони здатні компенсувати це здійсненням насильницьких злочинів, у тому числі й сексуальних, з метою помсти, а також з метою зниження або соціального статусу, на їхню думку, що явились безпосередньою причиною їх нестабільного емоційного стану. Варто також нагадати про відомий факт більше швидкого звикання жінок до спиртних напоїв, що, у свою чергу, впливає на ціннісні орієнтації, сприяє деградації особистості, озлобленості й т.д.
У більшості випадків насильницькі дії сексуального характеру відбуваються в сукупності з іншими злочинами, причому приблизно в 68 % випадків таким супутнім злочином стають корисливі злочини (грабіж, вимагання) і злочину проти громадського порядку (хуліганство, образа' представника влади із застосуванням насильства), у той час як здійснення насильницьких дій сексуального характеру в сукупності з іншими половими злочинами (найчастіше зі зґвалтуванням) становить усього близько 32 % випадків.
Що стосується наявності колишніх судимостей у ґвалтівників, то число засуджених за здійснення насильницьких сексуальних дій, що раніше залучалися за аналогічні злочини, менше, ніж тих, хто був притягнутий за подібні діяння вперше. Так, анкетування серед повнолітніх засуджених не виявило жодного випадку здійснення полових злочинів раніше. За результатами ж аналізу судової практики було виявлено 25 % випадків залучення ґвалтівників до кримінальної відповідальності за здійснення тотожних злочинів (така розбіжність даних порозумівається швидше за все тим, що з 100 % загального числа осіб, засуджених за злочини в сексуальній сфері, 8 % доводиться на неповнолітні (малолітніх), які саме й утворять зазначені 25 % полових рецидивів). У більшості ж випадків, як серед тільки повнолітніх респондентів, так і серед їхнього загального числа (у тому числі й неповнолітніх), переважає наявність колишніх судимостей за здійснення корисливих злочинів (60 й 63 % відповідно).
Причому, як відзначає Ю.М. Антонян, серед чоловіків у порівнянні з жінками переважають особи, що мають невелику кількість попередніх судимостей або не судимостей, що має, зовсім, у той час як серед осіб з більшою кількістю судимостей приблизно однакова частка чоловіків і жінок1, тобто тут знов-таки позначається специфічність жіночої натури: жінці складніше встати на шлях виправлення, почати життя з «чистого аркуша», і це швидше за все зв'язане, по-перше, з її більшою сприйнятливістю, по-друге, з тими вимогами, які пред'являє суспільство до неї як до матері, дружині, охоронниці домівки, зразку чесноти й відданості.
Слід також зазначити, що кількість засуджених до позбавлення волі за раніше зроблений злочин сексуального характеру й умовно засуджених або у відношенні яких було застосовано умовно-дострокове звільнення, приблизно однаково. Як видно, це порозумівається тим, що ні існуюча нині пенітенціарна система, ні суспільство в цілому, на якому лежить безпосереднє завдання по перевихованню умовно засуджених злочинців, поки не в змозі забезпечити (або виявити) ті належні міри, що сприяють усуненню асоціальних якостей особистості, що забезпечують мотиваційну сферу злочинного мотиву й відповідній установці на його реалізацію. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що в 67 % випадків повторне здійснення злочинів (у тому числі й полових) має місце протягом перших п'яти років після від'їзду попереднього покарання (поза залежністю від його характеру).
Аналіз освітнього рівня ґвалтівників, незважаючи на деяку відмінність у показниках, отриманих при проведенні анкетування серед засуджених й у ході аналізу судової практики по справах про полові злочини, що пояснює, на наш погляд, різною репрезентативністю респондентів, показує, що загальна тенденція зберігається, тобто більша частина злочинців розглянутої категорії характеризується низьким або середнім освітнім рівнем, а саме: 7-9 % таких осіб не мають неповної середньої освіти (6-7 класів), причому такий же показник виведений і відносно утворення винятково повнолітніх злочинців; 21-29 % мають неповну середню освіту, 36-50 % - середнє; 18-21 % - середньо спеціальне, і тільки близько 2 % закінчили вищі навчальні заклади. При цьому 53 % батьків полових злочинців й 64 % матерів мають середнє або середньо фахова освіта, близько 18 % їхніх батьків мають неповне середнє або не мають навіть неповної середньої освіти, і тільки 29 % батьків й 18 % матерів - вище утворення. Як видно, освітній рівень батьків полових злочинців трохи вище, ніж освітній рівень матерів таких осіб. У чинність характеру складних між родителями й дітьми відносин (більше 75 % полових злочинців відносини з матір'ю характеризували як «гарні», у той час як відносини з батьком зізнаються гарними лише в 64 %), у чинність того, що в 47% випадків дитина виховувалася без батька й т.д.), материнське утворення саме більшою мірою визначає освітній рівень дітей.
Низький освітній рівень позначається на свідомості, переконаннях, а часто й на самих бажаннях або формах їхньої реалізації, що, безумовно, грає одну з визначальних ролей при формуванні злочинного поводження.
Коло інтересів ґвалтівників обмежений і примітивний. Працьовитість не є їхньою відмітною рисою. Так, біля половини засуджених за здійснення насильницьких сексуальних дій до моменту здійснення злочину не мали певного місця роботи або навчання. Особливо це стосується неповнолітніх (за даними анкетування повнолітніх засуджених, кількість не працювали на момент здійснення сексуального злочину склало вже 23 %).
Найчастіше при здійсненні злочину ґвалтівники перебувають у стані сп'яніння (79 - 85 % залежно від вікової категорії опитаних; особливо високий цей показник серед неповнолітніх).
Цікаво також відзначити, що тільки 11 % повнолітніх ґвалтівників й 28 % від загального числа ґвалтівників указують на їхнє зловживання спиртними напоями й відповідно 4 й 8% - на вживання наркотичних й інших дурманних речовин.
Більша частина полових злочинців (79 % серед їхнього загального числа й 64 % серед повнолітніх) на момент здійснення злочину в шлюбі (або у фактичному шлюбі) не складалися (72 % з них у шлюб не вступали), причому число неодружених чоловіків значно перевищує число самотніх жінок.
Із зазначених 79 % не складалися на момент здійснення сексуального злочину в шлюбі осіб тільки 11 % проживали одні, інші 89 % жили разом з родителями або інших родичах; 57 % полових злочинців, що складалися в шлюбі на момент здійснення злочину, також проживали із дружиною разом з родителями (як правило, з родителями чоловіка).
Наведені дані підтверджують існуючу в науці точку зору про те, що більшість полових злочинців мають якщо не фізіологічні, те моральні проблеми, у тому числі й безпосередньо впливають на їх нормальне сексуальне життя (непевність, нерішучість, занижене самооцінка, нездатність спілкування із протилежною статтю й ін.). Про наявність психологічних проблем у полового злочинця, що лежать в основі сексуального злочину, свідчить і те, що 42 % опитаних злочинців уважають, що психологічні служби, зокрема кабінети, телефони довіри, можуть зіграти позитивну роль у попередженні полових злочинів, а виходить, допомогти людині реалізувати себе в сексуальних відносинах з партнером винятково на добровільній основі.
Представляється, що причини виникнення зазначених особистісних проблем варто шукати насамперед у психологічній атмосфері дорослішання дитини, у методах виховання й індивідуалізації підходу до нього (причому як у спеціальних освітніх установах, так й у родинах), тих або інших стереотипах мислення батьків і т.п. Так, найбільш популярні серед батьків і матерів анкетируемых полових злочинців такі людські якості, як тверезість, незаплямоване добре ім'я, висока трудова кваліфікація (відповідно 32, 29, 25 % батьків й 43, 32, 21 % матерів). Основними причинами коли-небудь, що відбувалися між родителями й дітьми сварок зазначені в більшості випадків низька успішність у школі (19-36 % опитаних), несхвалення обраних дитиною товаришів (11-19 %), порушення дисципліни в школі або інших освітніх установах (11-19 %). Але, чи може гарантувати, допустимо, висока кваліфікація відсутності в людини установки на злочинне поводження, у тому числі й сексуальному характері.
На наш погляд, такі якості, як цілеспрямованість, авторитетність і наполегливість (особливо ценимые лише 5 % батьків опитаних злочинців, що значно менше, ніж показники, що стосуються здатності постояти за себе при нападі, у бійці, застосувати фізичну филу, прагнення до самоствердження й інших подібних якостей - 15-20 %) при певнім знанні почуття міри й нормальному психічному розвитку можуть сприяти розвитку сильної, самодостатньої особистості, для якої самоствердження за допомогою сексуального насильства над іншими людьми не буде єдино прийнятним рішенням власних проблем. Звичайно, ми ні в якій мері не призиваємо віддати пріоритети зазначеним якостям перед іншими позитивними людськими характеристиками, мова йде лише про необхідність індивідуального підходу до підростаючого покоління, відсутності типових моделей поводження, відступ від яких неминуче тягне громадський осуд, а найчастіше й відторгнення людини із суспільства й, як слідство, формування в нього психологічного дискомфорту, безвихідності, а часто й озлобленості И це, мабуть, головне, тому що, говорячи про психологічний атмосфері дорослішання дитини, якщо заздалегідь виключити можливу ідеалізацію половим злочинцем власного дитинства й осіб, його що оточували, то в 71 % випадків відносини між родителями полових злочинців складалися добре (в 57 % з яких вони взагалі обходилися без сварок), їх поєднували любов (54 %), взаємоповага (46 %), діти (32 %), сімейний затишок (21 %). Усього 4-7 % злочинців виховувалися в обстановці зловживання родителями алкоголю, підвищеної конфликтности батьків з навколишніми, неналежного відносини до виховання дітей, повлекшего позбавлення батьківських прав або вилучення дитини з родини без позбавлення батьківських прав, здійснення родителями протиправних учинків, у тому числі й злочинів (убивства, заподіяння різної ваги шкоди здоров'ю, хуліганства).
Найпоширенішими методами виховання родителями або інших членах родини полового злочинця зазначена розмова по душах (54 %), схвалення словом, пещенням (29 %), відвідування родителями освітніх установ, у яких навчалася дитина, тобто ті методи, які, взагалі ж, виключають нанесення психологічних травм дитині; те ж можна сказати й про застосування фізичного покарання: тільки в 7 % випадків батьки полових злочинців застосовували до них у дитинстві фізичне покарання без видимої причини, у той час як в 47 % випадків таке покарання застосовувалося лише за серйозні провини, а 40 % випадків не застосовувалося зовсім. Нарешті, тільки 9 % опитаних полових злочинців уважали, що головну причину зробленого ними сексуального злочину варто шукати в їхньому дитинстві, у батьківській родині; більша частина з них (73 %), безумовно, заперечують це.
Таким чином, формування особистісних характеристик дитини, грамотне визначення життєвих орієнтирів представляється більше значимим, чим самі методи, застосовувані для цього, але й при застосуванні різних виховних методів не слід забувати, що кожна людина індивідуальна й те, що прийнятно у вихованні до одному, може бути неприйнятно до іншого.
Варто сказати й про те, що формування мотивації злочинного поводження сприяють існуючі в Україні соціально-побутові умови, що характеризуються низьким матеріальним рівнем добробуту громадян й, як слідство, неможливістю придбання окремого житла кожною родиною, невелике кількість державних соціальних гарантій і пільг і т.д.
Вибіркове вивчення кримінальних справ про злочини, пов'язаних зі здійсненням насильницьких сексуальних дій, показує, що особи, винні в їхньому здійсненні, найчастіше відрізняються брутальністю, цинізмом, неповажним відношенням до суспільства в цілому й до окремих громадян зокрема, відсутністю навичок спілкування. Їм властива замкнутість й у той же час нестриманість в емоціях, егоцентризм, коли власні бажання розглядаються як визначальні. У той же час суб'єктом сексуального злочину може стать і людина, що відрізняється високим рівнем культури, вихований і попереджувальний, що позитивно характеризується в колективі.
Даючи характеристику особистості злочинця, не можна залишити без уваги почуття, які він випробовує при здійсненні злочину й після нього. Мова йде про такі суб'єктивні переживання, як почуття провини, каяття, каяття совісті, жалість до потерпілої особи й інших проявах психологічного дискомфорту або їхній відсутності. Так, проведені дослідження в цій області показали, що більшість засуджених за сексуальні злочини не випробовують щирого почуття провини за вчинене (55 %). Матеріали відповідних кримінальних справ свідчать про те, що на початку попереднього слідства, а також у ході судового засідання більше половини засуджених визнали свою провину, але при наступному зіставленні пояснень, що дають ними в ході слідства й на суді, стає ясно, що позитивна відповідь на питання про винність ніяк не пов'язаний із критичним відношенням обвинувачуваного до себе. На момент відбування покарання близько 60 % засуджених за здійснення насильницьких сексуальних дій уже не визнають себе винними, і не стільки тому, що вони бояться осуди з боку родичів, друзів, колег, складностей з послеизоляционной адаптацією, скільки з бажання самовиправдатися у власних очах, і чим раніше в таких осіб виникне подібна установка на самовиправдання, тим більше вона закріпиться до моменту їхнього звільнення з місць позбавлення волі. Однак сказане ставиться скоріше до засудженого за сексуальні злочини чоловічої статі, тому що якщо чоловіка при здійсненні насильницьких сексуальних дій в основному керуються сексуальним, хуліганським й іншим подібним мотивами, то жінці властиві інші спонукання, як то: прагнення залучити до себе увага, подобатися чоловікам, мати перевага перед іншими жінками; і те, яке враження вони провадять на навколишніх, як зложиться їхня подальша доля після відбування покарання за зроблений сексуальний злочин, чи вдасться їм відновити колишні відносини з колегами, родичами й друзями, має для них не менше, а може бути, навіть більше значення, чим почуття внутрішнього комфорту, що наступає внаслідок самовиправдання. Іншими словами, для осіб жіновий статі важливо, скоріше, не самовиправдання, а підтримка, розуміння й у відомій мері виправдання їхнього поводження з боку інших особі, тому почуття провини (причому на всіх стадіях судочинства) сексуальні злочинниці випробовують частіше, ніж винні в здійсненні тих же діянь чоловіка.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
