У зв’язку з цим на практиці виділяють три категорії потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом:
1) Особи, які повністю розуміють характер вчинюваних з ними сексуальних дій, тобто психічно здорові та проінформовані в питаннях статевого виховання, зрілості тощо, кількість яких складає 81% від загальної кількості жертв сексуального насильства;
2) Особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій у зв’язку з недостатньо розвиненими інтелектуальними можливостями, не пов’язані з наявністю у таких осіб психічних патологій ( малолітні, інколи неповнолітні, в силу свого віку непроінформовані в питаннях сексуальних відносин) – приблизно 15%;
3) Особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій (їх зовнішню та внутрішню сторони) у зв’язку з психічним захворюванням або іншим хворобливим станом психіки, - приблизно 4%.
Можливість потерпілої особи чинити опір в кримінальній ситуації передбачає її можливість розуміти характер та значення як вчинюваних по відношенню до неї дій, так і особистих дій. Неможливість усвідомлення потерпілою особою в силу причин характеру та значення дійсності виключає її можливість чинити опір в кримінальній обстановці, проте і розуміння нею характеру та значення вчинюваних по відношенню до неї дій, нажаль, не завжди передбачає наявність опору, який чиниться по відношенню злочинця або його відповідну ефективність, що обумовлено характерологічними особливостями самих потерпілих або наявністю в них яких-небудь психічних розладів.
Аналіз судових психологічно-психіатричних експертиз, проведених в психологічній лабораторії Інституту ім. Сербского В.П., показує, що в експертній практиці зустрічаються два найбільш розповсюджених типа характеру потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, не здатних в повній мірі чинити опір насильнику:
- Гальмівний тип, котрому притаманні сугестивність, підпорядкованість, нерішучість, несамостійність, полохливість, довірливість, схильність до фантазування, емоційна неврівноваженість, непередбачливість, нездатність прогнозування наслідки своїх дій, розгубленість в стресових ситуаціях. Поряд з цим, таким особам притаманні позитивна соціальна направленість, добра чи задовільна успішність, вони позитивно характеризуються в побуті, на роботі, в школі тощо. Найбільш явно даний тип характеру виявлений у осіб з психопатіями гальмівного кола;
- Легко збуджуваний тип, який характеризується педагогічною занедбаністю, несформованістю морально-етичних норм, підвищеним інтересом до інтимних стосунків (у тому числі і внаслідок психічних аномалій, які викликали розлад сексуальної пристрасті), збуджуваністю, схильністю до неадекватних вчинків, потребою бути в центрі уваги, нездатністю стримувати особисті емоції та контролювати поведінку, необґрунтованими судженнями, зниженням критичних особливостей, підвищеним збентеженням. Представники даного типу, як правило, зростали в невідповідній соціальній сфері (алкоголізм батьків, виховання в інтернаті тощо). Ця група відмічалась низькою успішністю в навчальних закладах, негативно характеризувалась по місцю праці, проживання, зловживали алкогольними напоями, більшість з них рано вступили в сексуальне життя тощо. Такі особи складають від 28 до 36% всіх потерпілих3.
В залежності від особистих особливостей потерпілих осіб, їх поведінку прийнято розділяти на декілька груп:
1) Провокаційна, легковажна поведінка, котра притаманна особам у віці 14-20 років, які не мають достатнього життєвого досвіду, сформованих ціннісних орієнтацій, не здатних прогнозувати можливі наслідки своєї поведінки та об’єктивно аналізувати ситуацію, котра склалась. Таким особам, як правило, притаманна легкість знайомства та зближення з особами, часто набагато старшими їх, прагнення показатись старшими від своїх років, розвинене почуття конкуренції, потрібність в “гострих відчуттях”, використання алкогольних напоїв з метою самоутвердження, ведення інтимних розмов тощо;
2) Ризикована, агресивна поведінка, притаманна особам старше 20-річного віку з спотвореною ціннісно-особистісною орієнтацією. Таким особам притаманна статева розпущеність, зловживання алкогольними напоями, грубість, цинізм та інші негативні якості;
3) Позитивна поведінка, притаманна особам із сформованими позитивними соціальними установками. Прикладом того, коли позитивна поведінка особи являється поштовхом до скоєння по відношенню до неї статевого злочину, може слугувати захист третьої особи від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом або випадки помсти однією жінкою іншій за стриману поведінку останньої у відносинах з представниками протилежної статі, а також випадки раптового нападу статевого злочинця на жертву.
Як вже було зазначено, нездатність особи чинити опір насильнику, як і нездатність розуміти характер та значення вчинюваних з нею сексуальних дій (насильницьких), може бути обумовлена наявністю у неї хронічних психічних захворювань, тобто розладу психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ психіки; в окремих випадках спостерігаються періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання. До них належать: шизофренія (20,1% від загальної кількості потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, які страждають на дане захворювання), епілепсія (6%), наслідки органічного ураження головного мозку (8,1%), ураження головного мозку судинного генезу (1,3%), прогресуючий параліч тощо. Також внаслідок тимчасових хворобливих розладів психічної діяльності, тобто психічні захворювання, що розпочинаються раптово, характеризуються швидким розвитком, тривають відносно недовго і як правило закінчуються повним одужанням особи (перш за все різноманітні клінічні форми реактивних станів, в тому числі шокові реактивні психози, котрі розвинулись у потерпілої особи в період скоєння статевого злочину, стану, який супроводжується частковою або повною втратою свідомості або ж ті, які характеризуються різноманітними клінічними формами його затьмарення, в тому числі і в рамках тяжких форм звичайного алкогольного сп’яніння – 6,1%, так звані виняткові стани – патологічне сп’яніння, патологічний ефект тощо). Внаслідок недоумства, як вродженого так і набутого, що означає стійкий, і такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якогось психічного захворювання). Розрізняють три ступені олігофренії: легкий (дебільність), середній (імбецильність) та глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія) (випадки олігофренії – 48,3%). А також внаслідок інших хворобливих станах психіки, тобто таких станах, які у вузькому розумінні не є психічними захворюваннями, але інколи їх перебіг є досить тяжким, супроводжуються різними порушеннями психічної діяльності - різноманітні види психопатій та психічного (психофізичного) інфантилізму, який виявляється в рамках органічного ураження головного мозку різноманітного генезу, психостенії, стан абстиненції . Подібне може спостерігатись і при травмах головного мозку, пухлинах мозку тощо. Під час зазначених патологій у хворого може бути порушена здатність до розумової чи вольової діяльності4. Проте, необхідно звернути увагу на те, що наявність психічної патології не завжди визначає безпорадній стан такої особи в момент скоєння по відношенню до неї злочину.
В залежності від різновиду психічної патології потерпілої особи їх поведінку також розподіляють на декілька груп:
1) Пасивно-підпорядкований тип, який характеризується безсумнівним виконанням потерпілою особою всіх вимог злочинця, відсутністю з боку потерпілої особи будь-якого опору;
2) Провокуючий тип, який характеризується вираженими розладами сексуальних пристрастей (в тому числі сексуальною розпустою), настирливими ідеями сексуального характеру тощо5.
У випадках, коли безпорадній стан потерпілої особи виник внаслідок її психічного розладу, органами дізнання або суду повинна призначатись судово-психіатрична експертиза, яка вивчає і медичний (наявність у потерпілої особи хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства, іншого хворобливого стану психіки, внаслідок яких порушена можливість розуміти характер та значення вчинюваних дій по відношенню до неї та чинити опір), та юридичний критерії (нездатність потерпілої особи усвідомлювати характер і суспільну небезпеку вчинюваного або нездатність чинити опір насильнику) безпорадного стану. В тих випадках, коли безпорадний стан потерпілої особи був обумовлений психологічними факторами, які не відносяться до психічної патології, повинна проводитись судово-психологічна експертиза, в ході якої розглядається виключно юридичний критерій безпорадного стану потерпілої особи. Так, на дозвіл судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені питання: “Який рівень інтелектуального розвитку потерпілої особи і чи відповідає він її віку?”, “Чи могли індивідуально-психологічні особливості потерпілої особи вплинути на суттєвий вплив на його поведінку під час скоєння злочину?”, “Чи здатна потерпіла особа із врахуванням її рівня психічного розвитку, індивідуально-психологічних особливостей та психічного стану розуміти характер та значення вчинюваних по відношенню до неї дій або чинити опір?”, “Чи схильна потерпіла особа до фантазування?”, “Чи схильна потерпіла особа до підвищеної сугестивності?”6.
Рівень освіти потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом різноманітний та коливається від початкової освіти (12%) до вищої (12%). Разом з тим, як вказує Чечель Г.І., в останній час зростає кількість цих злочинів, направлених проти осіб, які мають незакінчену середню (29,3%), загальноосвітню (19,7%) та середню спеціальну освіту (20%)7.
Значна кількість потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом характеризується тими ж негативними якостями, що і самі злочинці: вживання алкогольних напоїв – 28% потерпілих, небажання навчатись та працювати (64%), негативна характеристика у побуті (28%), наявність стійкої асоціальної установки, судимості, в більшості за скоєння корисливих злочинів (8%), нерозбірливість в зносинах, агресивність, статева розпущеність (64% потерпілих осіб до скоєння по відношенню до них насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом вже мали сексуальні контакти, і це при тому, що більшу частину потерпілих складають неповнолітні), наявність психічних аномалій (4%). При цьому необхідно вказати на те, що значна кількість потерпілих осіб виховувались у неповних сім’ях.
Вказані вище дані стосуються, здебільшого, потерпілої особи від статевих злочинів в цілому, що пов’язано передусім з обмеженим об’ємом матеріалу з розглядуваного в даній роботі складу злочину. Час існування даної норми досить невеликий, і вченим-правознавцям ще передбачається її більш детальний аналіз, у тому числі вивчення потерпілої особи від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, тобто від насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства та інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, що необхідно, в першу чергу, для більш повного вивчення насильника, оскільки винахідливість дій останнього свідчить про певний взаємозв’язок між його характерологічними особливостями та особливостями потерпілої особи. Крім цього, вивчення поведінки потерпілої особи, її взаємовідносин з іншими та самим злочинцем, а також інших особливостей особи сексуальної жертви сприяє більш детальній реконструкції слідчим та судом картини дійсності, виясненню цілей та мотивів злочинця і тим самим розробці та провадженню більш ефективних мір передбачення скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Нарешті, ті криміналістичні знання, які маються, про особу, потерпілу від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, сприяє виявленню неправдивих потерпілих осіб від таких діянь, часті випадки котрих підтверджуються судово-слідчою практикою.
У випадку, якщо насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом було скоєне по відношенню до неповнолітньої або малолітньої особи, то, враховуючи глибину тяжкості батьків жертви, її близьких родичів, має сенс (як і в випадках дій, передбачених статтею 153 ККУ, які спричинили особливо тяжкі наслідки) під потерпілою особою розуміти не тільки саму неповнолітню або малолітню особу, але й батьків цієї дитини, опосередкованих потерпілих, у зв’язку з чим також виступаючих об’єктом віктімолого-криміналістичного дослідження8.
Об’єктивна сторона злочину
По своїм об’єктивним признакам насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом може скоюватися лише шляхом активних дій.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони розглядуваного злочину є скоєння одного з передбачених диспозицією статті 153 ККУ діянь: насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Особа, яка скоїла вказані дії, підлягає кримінальній відповідальності відповідно до статті 153 ККУ в тих випадках, коли для їх скоєння вона:
- вчинювала активні дії, направлені на пригнічення волі потерпілої особи, а також умисно створювала умови, які лишили потерпілу особу можливості виявити свою волю, усвідомити сутність скоюваного або чинити опір насильникові;
- використала обставини, які позбавили потерпілу особу можливості виявити свою волю, усвідомити сутність скоюваного або чинити опір насильникові.
Таким чином, у першому випадку мова йде про фізичне та психічне (погрозу) насильство, в другому – використання безпорадного стану потерпілої (потерпілого), котре являє самостійний склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.
Мужолозтво, лесбіянство або інші способи насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, які скоєні іншим шляхом, не можна вважати насильницькими діями, передбаченими статтею 153 ККУ.
Судова практика дотримується точки зору, згідно з якою, якщо домагання на скоєння дій, передбачених статтею 153 ККУ, не пов’язано із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, то воно не може розглядатись ні як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, ні як замах на його скоєння.
Фізичне насильство – найбільш часто використовуваний спосіб скоєння даного злочину (у 72% випадків). Тривалий час в юридичній літературі поняття фізичного насильства пов’язувалось з фактом опору з боку потерпілої особи. Вважаємо, що судова практика справедливо відмовилась від такого положення. Потерпілий (потерпіла) можуть перестати чинити опір, не використав при цьому усі можливі способи з-за страху перед ще більш тяжким насильством або розуміючи безглуздість такого опору (наприклад, коли вимога про скоєння сексуальних дій пред’являється групою незнайомих потерпілому (потерпілій) осіб в безлюдному місці). Він (вона) взагалі може не намагатись чинити опір, оскільки фізичне насильство одночасно робить вплив на його (її) психіку, тобто може бути направлене не тільки на подолання опору потерпілої особи, але й на відвернення такого. Іншим словами, воля жертви може бути пригнічена та опір взагалі не буде чинитись. Психологи встановили, що одних осіб страх активізує, інши, навпаки, паралізує. В останньому випадку жодного опору з боку потерпілої особи не чиниться. Окрім цього, визначальним моментом наявності фізичного насильства повинна виступати не стільки інтенсивність опору, скільки поведінка потерпілої особи з точки зору її суб’єктивного сприйняття скоюваного, її бажання або небажання вступати в сексуальний контакт з винною особою, або й уявний опір, який часто являє собою елемент сексуальної гри, може бути досить інтенсивним.
Необхідно зазначити, що якщо питання про можливість зґвалтування одним чоловіком дорослої жінки або скоєння з нею насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в юридичній літературі викликає сумніви, то це тим більше відноситься до можливості скоєння насильницького мужолозтва або інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до дорослого чоловіка. Так, ще Е.Гофман зазначав, що «педерастичне зґвалтування дорослого одним чоловіком, якщо не існує досить благо приємних умов, вважається неможливим, тому до положень подібного характеру необхідно відноситись з ще більшою обережністю, ніж до заяв про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до дорослої жінки»1. Погодитись з подібною концепцією звичайно не можна. Безумовно, у випадках, коли і потерпіла особа, і злочинець мають приблизно однакову фізіологічну конституцію, а насильство при цьому не носить досить виражений інтенсивний характер та не супроводжується погрозою вбивства або спричиненням тяжкої шкоди здоров’ю потерпілій особі, скоєння яких-небудь сексуальних дій уявляється досить важко, але при цьому знов-таки необхідно розглядати психологічну врівноваженість жертви, також обстановку скоєння злочину, життєвий досвід потерпілої особи тощо. При явній невідповідності фізичного розвитку насильника та потерпілої особи (в користь першого звичайно) скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом тим паче більш реальне , у тому числі якщо жертвою сексуального домагання став чоловік.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
