Рефераты. Оптимальний вибір методів навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання






згаданих вище умовах.

Для формування фактичних знань (стовпчик 3 схеми 1) при збереженні

ролі словесних методів зростає значення наочності та практичних вправ: На

перший план вийдуть репродуктивні, а не проблемно-пошукові методи. Не

будуть вже домінувати дедуктивні методи, значно зросте роль самостійної

роботи учнів, тому що учням досить доступне самостійне вивчення параграфів

підручників, основну частину яких складає ознайомлення з факторами,

прикладами, ілюстраціями. Для стимулювання вивчення такого роду навчального

матеріалу особливо доцільними виявляються не учбові дискусії, а пізнавальні

ігри. Перевірка знання фактів, як і перевірка теоретичних знань, вимагає

особливо широкого застосування усних форм контролю у їх самих різноманітних

формах.

Всі ці обставини знайшли своє відображення у третьому стовпчику

наведеної нами схеми.

Формуванню практичних умінь та навичок (стовпчик 4 схеми 1) особливо

безпосередньо сприяють, звичайно, практиці людини, тому що уміння не може

бути сформоване без самої практичної дії людини, без вправи закріплення

певних операцій і наступного перетворення їх у навичку. При формуванні

практичних умінь високу роль відіграють репродуктивні дії особистості. Тут

дещо зменшуються можливості проблемно-пошукових методів, віддається

перевага індуктивним методам, а також методам самостійної роботи. Серед

методів стимулювання тут також виходять на перший план ігрові моменти.

Контроль за навиками та умінням практичного характеру, звичайно, повинен

здійснюватися переважно не словами чи показом, а самими практичними діями:

контрольними роботами, виконанням завдань та оцінкою їх якості.

Для розвитку абстрактного словесно-логічного мислення у кожній з груп

методів, що розглядаються можна цілком певно виділити деякі більш ефективні

(стовпчик 5 схеми 1), зокрема, до їх числа можна віднести словесні, а не

наочні та практичні методи. Більш високо можна оцінити можливості проблемно-

пошукових у порівнянні з репродуктивними методами, хоча й останні роблять

свій певний внесок у розвиток ряду важливих розумових операцій. Дедуктивні

методи виходять на перший план у підгрупі логічних методів навчання. При

вирішенні цього завдання важко віддати перевагу методам самостійної роботи

і методам роботи під керівництвом вчителя, тому що розвиток мислення у

широкому розумінні цього слова, а не його самостійності, протікає на

першому етапі під впливом вчителя, а потім вже у ході самостійних розумових

вправ. Тому можливості цих методів оцінені однаково.

Для розвитку самостійного мислення (стовпчик 7 схеми 1) особливо

ефективно можна використовувати практичні методи, пов‘язані з виконанням

логічних вправ, написанням творів, віршів та ін. Для цієї ж мети дуже

корисними виявляються проблемно-пошукові методи вивчення навчального

матеріалу. У рівній мірі успішно можна використовувати для цього індуктивні

та дедуктивні методи навчання. Найкращими виявляються у цьому випадку

методи самостійної роботи у їх численних видах. Стимулюють самостійність у

навчанні як пізнавальної ігри, так і навчальні дискусії, хоча роль останніх

є дещо вищою. У рівній мірі корисними у цьому плані можуть виявитися різні

методи контролю у залежності від характеру навчального матеріалу.

Розвитку пам‘яті (стовпчик 8 схема 1) на уроках особливо успішно

будуть сприяти наочні методи, поєднані, звичайно із словесними та

практичними. Віддаючи перевагу наочним методам, ми маємо на увазі, що при

використанні наочності збільшується стійкість, довготривалість

запам‘ятовування та інші його показники. Незамінними виявляються у цій

ситуації репродуктивні методи навчання, пізнавальні ігри. У рівній мірі

успішно можуть бути використані усі логічні методи. Більш стійкому та

осмисленому запам‘ятовуванню сприяють методи самостійної роботи, попередньо

організованої вчителем. Стимулюють запам‘ятовування різноманітні

пізнавальні та рольові ігри. Контролюється ступінь запам‘ятовування різними

словесними та письмовими видами контролю в залежності від специфіки змісту

матеріалу.

Розвитку мови (стовпчик 9 схеми 1) ефективно сприяють словесні методи,

навчальні дискусії, усне опитування учнів. У рівній мірі успішно для цієї

цілі можуть бути використані інші методи. За виключенням наочних та

практичних, тому що останні мають іншу орієнтованість.

Пізнавальні інтереси (стовпчик 10 схеми 1) формуються, як це видно

достатньо успішно. Однак із досвіду викладання відомо, що інтерес до

навчання значно зростає, якщо в ньому ширше використовуються наочні методи,

проблемно-пошукові міркування, методи самостійної роботи учнів з

попередньою підготовкою під керівництвом учня. Величезну роль відіграють

методи пізнавальних ігор, що включаються у розумній мірі у навчальній

процес, а також навчальні дискусії. Сюди можна додати ще цілий приклад

інших методів стимулювання інтересу, як, наприклад, метод опори на життєвий

досвід учнів.

При формуванні навичок навчальних праці (робота з книгою, уміння

раціонально запам‘ятовувати матеріал, уміння самостійно вирішувати

навчальні задачі, працювати у належному темпі, виділяти головне, планувати

свою роботу та ін.) необхідно застосовувати буквально всі методи (стовпчик

11 схеми 1). Але все ж таки можна виділити як найбільш важливі у цьому

розумінні практичні методи та методи самостійної роботи.

У загартуванні волі, у розвитку у учнів наполегливості у навчанні

(стовпчик 12 схеми 1) ведучу роль можна віддати проблемно-пошуковим

методам, практичним вправам, пов‘язаним з різноманітними видами самостійної

діяльності. Можуть застосовуватися для цієї мети усі види контролю, але

особливо виконання письмових контрольних робіт достатньо високого рівня

складності.

Емоціональна сфера особистості (стовпчик 13 схеми 1) розвивається

також під впливом усіх методів навчання. Справа лише в тому, який характер

буде надано використанню кожного методу. Тому ми позитивно оцінили роль

кожного з методів. Наприклад, позитивно оцінена роль словесних методів,

тому що яскрава емоційна розповідь може глибоко подіяти на почуття

школярів, викликати глибокі переживання, яскравий емоційний відгук.

Застосування наочних методів, використання у розповіді художніх ілюстрацій,

показ кіно-, діа- фрагментів викликає особливо яскраві емоційні

переживання. Велику роль у розвитку емоцій відіграють методи самостійної

роботи. Не потребують особливих доказів роль та значення у розвитку

емоційної сфери особистості таких методів, як пізнавальні ігри, а також

навчально-пізнавальні дискусії.

Порівняльний аналіз темпу навчання (стовпчик 14), пов‘язаний із

різними методами навчання, показує, що у першій підгрупі методів найшвидше

досягнення освітніх завдань забезпечує застосування словесних методів.

Намагаючись вивчити усі питання із широким застосуванням наочності, ми не

можемо вирішити усі поставлені завдання за відведений час, або ж якщо

пожертвуємо часом, відведеним на вивчення однієї теми, то це призведе до

зниження ефективності засвоєння інших тем навчальної програми. А подібна

обставина дуже небажана. Із урахуванням сказаного зазначимо, що швидкий

темп навчання забезпечують репродуктивні методи у порівнянні з проблемно-

пошуковими, дедуктивні - у порівнянні з індуктивними, робота під

керівництвом вчителя, ніж початкова робота на початковому етапі оволодіння

нею.

Оцінюючи темп навчання, ми одночасно враховуємо необхідність

застосування наочності, проблемних міркувань та ін., тому що необхідно

забезпечити належний рівень засвоєння. Тому тут приймається у кожному

випадку окреме рішення.

Отже, ми порівняли можливості самих різних методів при вирішенні

деяких основних завдань.

Маючи таку картину можливостей різних методів, можна вибрати певні їх

поєднання для відповідних навчально-виховних ситуацій. Із кожного стовпчику

обирається для цього ті методи, які відмічені знаком " + ! ". Саме їх

поєднання у більшості випадків може виявитися найбільш прийнятним для

вирішення відповідного завдання. Якщо ж на цей момент вирішується одночасно

ще й інше завдання, що буває нерідко, то вчитель зупиняється на такому

виборі, який більше відповідає змісту навчального матеріалу.

Викладання звичайно вимагає використання не одного, а ряду методів, їх

комплексу. Уявлення ж про оптимальний комплекс методів завжди є конкретним.

Те, що для одних умов є вдалим, ефективним, для іншої теми може виявитися

цілком неприйнятним. Тому викладач повинен добре знати можливості кожного

методу навчання, які ми покажемо на схемі 2 (сторінка 45).

Розглянуті нами можливості різних методів навчання ще раз

підтверджують необхідність їх поєднання у реальному навчальному процесі.

При цьому треба мати на увазі, що різноманітність методів веде до реального

підключення у процесі засвоєння знань і слухання, і спостереження, і

практичних дій, що робить сприйняття особливо ефективним. При

різноманітності методів забезпечується активне сприйняття навчального

матеріалу учнями з різноманітним видом пам‘яті та характером розумової

діяльності. Різноманітність методів внаслідок ефекту новизни та зміни

діяльності активізує пізнавальну діяльність учнів, викликає та зберігає у

них пізнавальний інтерес, попереджує його зниження при одноманітності

діяльності. Поєднання методів дозволяє найкращім шляхом врахувати специфіку

навчального матеріалу, а учням найкращим чином розкрити свої навчально-

пізнавальні можливості та здібності, обирати

найбільш раціональні для себе прийоми оволодіння знаннями. На базі

різноманітних методів створюються умови для всебічного розвитку

пізнавальних можливостей школярів. Звичайно, що при цьому потрібно

дотримуватися міри різноманітності, щоб навчання не перетворилося на

калейдоскоп видів діяльності, що відволікають увагу учнів від суті

навчального матеріалу. Все це знову вимагає від педагогів не просто

застосовувати різноманітні методи самі по собі, а відбирати у кожному

конкретному випадку їх оптимальне поєднання. Для цього в першу чергу

необхідно усвідомити саму ситуацію вибору методів, тобто продумати та

обгрунтувати її, щоб це не було стихійним випадком її здійснення.

2.2 Як вибрати оптимальні методи навчання іноземній мові.

1. В педагогічній літературі зазначається, що при плануванні навчального

процесу вчителю потрібно враховувати численні фактори. Добре відомо, що

вибір і застосування того або іншого методу чи поєднання методів навчання

не є якоюсь автономною дією. Ю.К. Бабанський на основі експериментальної

оцінки роботи вчителів-майстрів педагогічної праці - виділяє вісім етапів

дій учителя: формування завдань навчання, відбір і конкретизація змісту,

форм організації і методів навчання, оптимального плану навчання,

максимально можливе поліпшення умов його реалізації, здійснення

накресленого плану і, нарешті, оцінка оптимальності розв‘язання

поставлених завдань[7,с.64].

Спеціальне вивчення діяльності вчителів по вибору ними методів

навчання переконує, що ця процедура в свою чергу потребує врахування

багатьох факторів. Так, за даними Ю.К.Бабанського, які одержані ним на

основі вивчення роботи понад 800 вчителів (шляхом самооцінки), близько 30%

з них відчувають значні труднощі при виборі методів.

В той же час формуванню у вчителів, як і у студентів педагогічних

вузів, вміння вибирати методи навчання приділяється недостатня увага. Все

це переконливо свідчить про виняткову важливість обговорюваного питання, у

вирішенні якого можна умовно виділити 2 етапи:

1. Визначення критеріїв ефективності методів навчання.

2. Визначення умов оптимального вибору і практичного застосування

методів учителем.

Щодо першого етапу, то ми його розглянули у попередній главі

"Порівняльний аналіз ефективності методів".

Другий виявився набагато складнішим. Було проведено багато опитувань з

метою встановити теоретичну обізнаність вчителів у цьому питанні, а також

яким методам вони надають перевагу. Результати опитування, проведеного І.П.

Підласим серед 150 вчителів з цієї республіки, свідчать про теоретичну

заплутаність у галузі методів, про те, що наука не встигає за швидким

розвитком педагогічної ініціативи, часто-густо не спроможна знайти місце в

усталених класифікаціях тим новим модифікаціям методів навчання у шкільній

практиці. Вчитель, наприклад, називає "урок-семінар", розуміючи під ним

цілком конкретну технологію своєї праці. Але у теоретично очищених

системах, у застарілих класифікаціях такого методу не існує. А в практиці,

як бачимо, по-іншому. І не можна звинувачувати у некомпетентності педагога,

у якого метод злився з формою. Безсумнівно, рівень теоретичної підготовки

педагогічних працівників треба різко підняти. Але не схоластично, відірвано

від живої практики, а в органічному зв‘язку з нею. Відомо: у кожного

вчителя той метод хороший, який дає найкращі результати. Наша школа за

останні десятиліття "перехворіла" багатьма методами, але стійкого імунітету

до низької якості навчання не набула. Останній не виробляється доти, доки

кожен вчитель не вистраждає свій метод.

Ось типова ситуація вибору вчителя методів для наступного уроку.

Вчитель міркує, як досягти запланованої мети. Він подумки перебирає відомі

йому методи, співвідносячи їх із конкретними умовами і наявними

можливостями. Першій метод може найшвидше привести до поставленої мети, але

він не придатний для всіх, бо кілька учнів у класі тугодуми. Другий метод

вимагає спеціального обладнання і належних умов, яких, на жаль немає.

Третій - особливо ефективний, але вимагає тривалої підготовки вчителя і

учнів, до того ж застосовуючи його, педагог ризикує не досягти мети за

браком часу. Четвертий…

Творчі муки вчителя - це типові прогностичні роздуми, що в кінцевому

наслідку спричиняють вибір оптимального методу. Але вони інтуїтивні.

Наукове прогнозування відрізняється від інтуїтивного. Під ним розуміється

передбачення, що здійснюється за допомогою вивірених способів, його

результат виступає у формі істинно наукового судження - прогнозу. Основне

завдання прогнозування методів полягає в тому, щоб за допомогою наукового

аналізу одержати знання про доцільність застосування різних методів

навчання для досягнення певної мети. Наукове передбачення відрізняється від

інтуїтивних здогадок насамперед обгрунтованістю, логічною чіткістю і

послідовністю. Зауважимо, що педагогічна інтуїція та практичний досвід -

добрі порадники, значення яких ніхто не применшує, але вони зрештою

розв‘язують проблему масового підвищення ефективності вибору.

Проте на шляху наукового прогнозування методів навчання треба здолати

нелегкі перепони. Якби критерієм якості навчально-виховного процесу був

який-небудь один показник, то завдання вибору оптимальних методів

розв‘язувався б порівняно просто. Але в реальному процесі цей критерій

завжди комплексний, включає в себе низку різнопланових показників. Одні з

них треба мінімізувати, зробити найменшими (наприклад, витрати часу), а

інші - максимізувати, зробити найвищими (наприклад, якість знань) Коли до

цього додати ще декілька інших важливих педагогічних умов (наприклад, що не

можна постійно віддавати перевагу якомусь одному методу, треба

урізноманітнювати шляхи у зв‘язку з об‘єктивними змінами діяльності, уваги,

працездатності, активності та інтересу учнів; для кожного учня та вчителя

найбільш ефективними, улюбленими є "свої" види і методи діяльності, то

бачимо, що прогнозувати методи справді нелегко.

Сучасна педагогіка пропонує вчителеві великий вибір методів, за

допомогою яких він може ефективно розв‘язувати найскладніші питання. Для

кожної групи завдань існують деякі "свої" методи, які дають змогу одержати

найкращі результати. Ефективність застосування методу залежить від того, чи

підібраний він відповідно до тих завдань, які можуть успішно розв‘язуватися

з його допомогою, знаходяться в метах його впливу. Друга складова частина

успіху - майстерність застосування методу безпосередньо у класі. Отже,

немає методів ефективних чи неефективних, хороших і поганих. Кожен метод

ефективний за умови правильного вибору й майстерного застосування.

Першу складову частину ми розглянули у попередній главі. Але до нашої

таблиці не увійшов один. На нашу думку, цікавий метод. Це метод "вільної

імпровізації". Він обирається тоді, коли вчителя не влаштовує жоден з

усталених шляхів. Це, в нашому розумінні, метод новаторський , нешаблонний,

творчий, такий, що враховує найтонші нюанси, яких жодна схематизована

теорія виділити не може.

Вибір методів для уроку не може бути довільним. Лише на перший погляд

і то не фахівцеві здається, що вчитель спроможний обирати методи, які йому

заманеться. Насправді, він дуже зв‘язаний у виборі шляхів, хоч і сам не

завжди може пояснити, якими причинами це зумовлюється. Об‘єктивні і

суб‘єктивні причини, наявні можливості, випадковості звужують діапазон

вибору, залишають педагогам лічені способи досягнення мети. Загальний

підхід до вибору методів навчання розкриває А.М.Алексюк: "Обираючи той чи

інший метод навчання, вчитель має щоразу врахувати його залежності. Вибір

методів навчання не можу бути довільним, тим більш імпровізованим.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.